ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ РСР: ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ЛОКАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ (КІНЕЦЬ 1970-Х – ПОЧАТОК 1980-Х РР.)

Анотація

Стаття присвячена аналізу державно-церковних відносин у західноукраїнських областях на завершальних етапах розвинутого соціалізму (кінець 70-х – початок 80-х рр. ХХ ст.), зокрема розкриває: особливості процесу відродження Греко-католицької церкви у регіоні; стан, тенденції серед віруючих Російської православної церк- ви (РПЦ); специфіку атеїстично-пропагандистської діяльності радянсько-партійних органів влади; діяльність віруючих в умовах радянської тоталітарної системи; засоби боротьби Ради у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР з релігійністю населення та її ефективність. Мета статті – на основі аналізу архівних документів комплексно охарактеризувати загальні тенденції та локальні особливості державно-церковних відносин в Українській РСР в контексті суспільно-політичних та соціокультурних процесів. Показано, що основ- на відмінність західноукраїнського регіону від інших областей УРСР – висока релігійність населення, більшість із якого до проведення Львівського псевдособору (1946 р.) належало до Греко-католицької церкви. Відзначено, що боротьба із віруючими усіх конфесій у досліджуваний період не приносила очікувальних результатів для місцевих Уповноважених у справах релігій при Раді Міністрів Української РСР, радянсько-партійних органів влади, насамперед через «поверхневість роботи», а також через певну лібералізацію всіх сфер суспільно-політичного життя в республіці та зменшення впливу репресивно-каральної системи на населення регіону. Зазначено, що в західноукраїнських областях Компартія України фіксувала значний відсоток населення, яке відзначалося релігійністю (відвідування культових споруд, дотримання обрядовості), що показує бузуспішність політики викорінення релігійної свідомості у населення краю.