РАШИЗМ ЦАРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ, 1914–1917 РР.

Анотація

У статті вивчається шовіністична політика царизму часів Першої світової війни щодо власного населення іноетнічного походження, зокрема етнічних німців. Це питання досліджується крізь призму аналізу суспільно-політичної ситуації, що сприяла формуванню германофобських настроїв. З огляду на поразки російської армії у суспільстві назріла духовна криза, в умовах якої активізувався російський націоналізм. 16 липня 1914 р. було затверджено «Положення про польове управління військ у воєнний час». Західні прифронтові кордони країни були населені переважно неросійським населенням. На зазначеній території влада належала вищій воєнній адміністрації.Питання про статус німецького населення Росії було поставлено на порядок денний ще 19 липня 1914 р. В цей час також була введена градація населення на військовополонених і невійськовополонених, що визначило для кожної групи міру контролю. Особи, які мали німецьке підданство, автоматично оголошувалися військовополоненими.Почалися масові арешти, що пояснювалися захистом країни від дій можливої «п’ятої колони», оскільки Німеччина та Австрія мобілізували своїх закордонних підданих. Більшість західних і південних губерній 20 липня 1914 р. потрапили під дію військового стану та стану облоги. Була розширена влада військових структур, зокрема, в питаннях внутрішнього управління. Царський указ від 28 липня 1914 р. «Про правила, якими Росія буде керуватися під час війни 1914 р.» ліквідував пільги, надані підданим ворожих держав міжнародними договорами за принципом загальної взаємності. Спираючись на «Правила про місцевості, що проголошені на військовому стані 1892 р.», у прифронтових областях у перші місяці війни була заборонена церковна служба німецькою мовою з побоювань прогерманської агітації священиків. Введено заборону на публічне її використання в побуті, економічній діяльності, освіті, топоніміці, релігійному житті. Об’єктами антинімецької кампанії стали атрибути німецької культури в цілому (мова, звичаї та традиції, школа, історія, походження, власність, у першу чергу, земельна). Якщо мовні обмеження 1914 – 1915 рр. стосувалися ряду конкретних ситуацій та певних територій, то в 1916 р. ситуація докорінно змінилася. Підсумував мовне питання Микола II, який затвердив 18 серпня 1916 р. «Положення Ради Міністрів щодо заборони викладання німецькою мовою». Правочинним став необмежений контроль воєнної та жандармсько-поліцейської влади над цивільним населенням. Більше того, згідно російським законам воєнного часу, власне населення прирівнювалося до «ворожого», якщо армія діяла на територіях, де було проголошено військовий стан. Виявлено тісний зв’язок між карально-репресивним апаратом самодержавства та успішною діяльністю націоналістичної пропаганди. Доведено, що антинімецька кампанія в самодержавній імперії була ознакою часу в загальному річищі історії Першої світової війни. Проте, на відміну від західних країн, російський варіант антинімецької кампанії мав значно радикальніший характер шовіністичного забарвлення.