СПЕЦИФІКА ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У ЛУЦЬКУ ХVІ СТ.

Анотація

У статті здійснено аналіз правових відносин населення Луцька. Акцентовано увагу на тому, що Луцьк отримав магдебурзьке право в 1432 р. за привілеєм Владислава Ягайла. Тоді в правовому відношенні Луцьк і Луцька земля становили неподільне ціле. Місто й замок були частинами єдиного соціального організму. Привілей 1497 р. підтвердив Луцьку «право тевтонське, яке називається магдебурзьким», а жителі міста перейшли під юрисдикцію міського уряду (війта й райців). У такий спосіб місто й замок перетворилися на дві самостійні юридичні одиниці. Показано специфіку складної соціокультурної структури населення міста, що вимагала правової регламентації і відбивалася на порядку управління містом, його структурі, функціях, характері зв’язків з інститутами державної та місцевої влади. Правовий статус Луцька та інших волинських міст у складі Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтійського визначали сфери земського (великокнязівського), патримоніального (князів, панів, зем’ян- шляхти), магдебурзького (міського) права. Поряд з ними діяли системи права етноконфесійних громад татар, вірмен, євреїв, караїмів та інших зі своєю юрисдикцією. Засвідчено, що наявність у місті різних систем права негативно відбивалася на розвитку економіки, поповненні скарбниці міста, оскільки основний тягар податків покладався на міщан Луцька, зокрема й магдебурзької юрисдикції. Доведено, що наявність різних систем права й існування т. зв. юридик значно вплинула на характер соціальних відносин у Луцьку, що призводило до нерівноправних відносини між окремими групами населення. Луцькі міщани, користуючись перевагами магдебурзького права, потерпали від конкуренції з боку землевласників, які господарювали на прилеглих до міста територіях, а також від жителів численних юридик, що порушували права міщан. Доти жителі юридик, зокрема й замкової, проживаючи на території міста, часто не виконували загальноміських повинностей.