ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ПОСТРАДЯНСЬКІ НАРАТИВИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ ДЕРЖАВНИХ СВЯТ)

Анотація

У статті аналізуються зміни у політиці пам’яті в сучасній Україні на прикладі державних свят, які унаочнюють, наскільки кардинально змінювався зміст національної політики пам’яті на початку ХХІ ст., протиставляються пострадянські та сучасні російські історичні наративи національній політиці історичної пам’яті. Засади формування державної політики пам’яті в Україні на тридцять другому році незалежності в умовах повномасштабної війни з російською федерацією продовжують залишатися дискусійними. Системні трансформації останніх десятиліть докорінно змінили акценти у підходах до розуміння та вивчення історичної минувшини та ролі у цьому процесі національної історичної пам’яті. Тому не дивно, що на повістці денній сучасної України особливої актуальності набули питання вивчення національної замовчуваної раніше історії, руйнація радянських історичних міфів та наративів і формування спільної колективної пам’яті, конструювання нових схем національної ідентичності. Україна, як і більшість пострадянських республік, успадкувала пам’яттєву мапу «загальносоюзного» зразка з похибкою на національні історичні особливості, із певним набором героїв та визначних подій. Фактично у період незалежності в українському суспільстві відбувається трансформація історичної пам’яті: уявлень про найважливіші дати та події, національних героїв. У статті доведено, що в українському суспільстві досить сильно вкоренилися радянські історичні наративи, і аналіз того, що саме «святкували»/»відзначали» в Україні на державному рівні впродовж трьох останніх десятиліть, засвідчує факт непослідовності здійснення державної історичної політики та формування національної історичної пам’яті. Наслідком такого стану речей стала поляризація історичної пам’яті у суспільстві по осі «Схід – Захід».