МАТЕРІАЛЬНІ УМОВИ ДУШПАСТИРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РИМО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА В ТЮРМАХ ВОЛИНІ ТА ГАЛИЧИНИ В 1918–1939 РР.

Анотація

У статті розглянуто матеріальні умови душпастирської діяльності римо-католицького духовенства у тюрмах Волині та Галичини між двома світовими війнами. У Другій Речі Посполитій духовна опіка над ув’язненими покладалася на духовенство переважно християнських конфесій, яке було покликане морально підтримати в’язнів у складних життєвих обставинах. У капеланському служінні в пенітенціарних установах міжвоєнної Польщі закономірно домінувало римо-католицьке духовенство. Це зумовлювалося місцем та статусом західної гілки християнства в державі. Душпастирі працювали на контрактній основі, а їхню діяльність регламентували окремі законодавчі акти Другої Речі Посполитої у сфері пенітенціаристики, а також певні норми канонічного права. Капелани звершували богослужіння, виголошували морально-релігійні промови, проводили з в’язнями духовні бесіди, здійснювали реколекції тощо. Матеріальні умови душпастирської діяльності римо-католицького духовенства у тюрмах Волині та Галичини залишалися непростими впродовж усього досліджуваного періоду. Надзвичайно складна ситуація простежувалася у перші роки після завершення Великої війни. У другій половині 1920-х років фінансування душпастирів покращилося. Міністерство юстиції обумовило їхню зарплату фіксованим відсотком від окладу державного службовця. У різні роки міжвоєнного двадцятиліття джерела повідомляють про винагороду римо-католицьких капеланів у розмірі від 12% до 50% окладу неодруженого державного службовця Х ступеня. Зарплата римо-католицьких душпастирів була значно вищою порівняно з винагородою тюремних капеланів греко- католицької та православної конфесій. Духовенство західного християнського обряду припинило своє служіння у пенітенціарних установах Волині з початком Другої світової війни у вересні 1939 р.