ПОЛЬСЬКЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ В НАУКОВОМУ ДОРОБКУ ГЕРАРДА ЛЯБУДИ (1916–2010 РОКИ)

Анотація

У статті проаналізовано наукову діяльність видатного історика-медієвіста Герарда Лябуди (1916– 2010 роки), одного з організаторів польської історичної науки в повоєнний період. Відзначено, що на фахове становлення вченого-дослідника впливало інтелектуальне середовище Помор’я доби міжвоєння – регіону, де народився та працював історик, – творчість медієвістів Казимежа Тименецького, Генріха Ловмянського, Зигмунда Войцеховського, дискусії серед польських і німецьких істориків щодо комплексу середньовічних польсько-німецьких відносин. Зазначено, що перші наукові роботи були написані вченим ще в міжвоєнний період під час навчання в Познанському університеті імені Адама Міцкевича. Ґрунтовні праці Герарда Лябуди з’явилися вже у 40– 50-х роках ХХ століття. Він був співавтором як узагальнюючих робіт з історії польського раннього середньовіччя, так і осібних монографій. За допомогою переважно позитивістських методологічних підходів науковець детально відтворює територію розселення західних слов’ян, їхні взаємини, мову, культуру. На основі значної джерельної бази проаналізовано державотворчі процеси на польських землях у ранньому середньовіччі, визначено вплив на них внутрішніх і зовнішніх чинників. Значна увага приділена польсько-німецьким відносинам, які в ті часи, за твердженням автора, характеризувалися як конфліктністю, так і порозумінням між суб’єктами міжнародного середньовічного права. Розкрито динаміку формування польсько-німецького порубіжжя в середньовічну епоху та визначено чинники, які сприяли його усталенню. Окремі наукові розвідки присвячені Помор’ю – історичній батьківщині вченого. Науковець стверджує, що означена територія перебувала у сфері впливу ранньосередньовічної Польської держави, починаючи від правління Мешка І, тобто Х століття. Однак згодом, через несприятливу внутрішньополітичну ситуацію, яка визначалася боротьбою польських князів за владу, тут посилюється німецька присутність. Стверджується, що саме переплетення різних етнічних, релігійних, ментальних впливів у цьому порубіжному регіоні визначили його історичну долю. Вказано, що з наукової школи Герарда Лябуди вийшло покоління дослідників-медієвістів, які продовжили справу свого вчителя. Їхні наукові студії враховували засадничі аспекти вивчення минулого, започатковані Герардом Лябудою, – вимогливе ставлення до лабораторії власне наукового дослідження, варіативність і багатовимірність будь-якої інтерпретації минулого.