ВАНДАЛИ ЧИ ЗБЕРІГАЧІ: ПРАВОСЛАВНЕ ДУХОВЕНСТВО ВОЛИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ І МУЗЕЙНА Й ПАМ’ЯТКООХОРОННА СПРАВА

Анотація

У статті зроблено спробу оцінити взаємодію Церкви й музею, залученості православного духовенства до музейної та пам’яткоохоронної справи. Територіальні рамки дослідження обмежені історичною Волинню, часові – др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.Джерельна база – з особистої колекції автора, яка складається головним чином з Указів Волинської Духовної Консисторії, а також письмових реакцій на них священників Острожчини, відкриває іноді далеко не найприємніші факти поведінки окремих осіб духовенства стосовно предметів і будівель, що були чи претендували на статус історико-культурної спадщини. Водночас ці самі джерела засвідчують, що інші представники духовенства відіграли визначальну роль у збереженні й створенні можливостей для дослідження згаданих предметів і пам’яток.З’ясовано, що духовенство, підпорядковане Волинській Духовній Консисторії, брало участь у фінансуванні створення Волинського давньосховища в м. Житомирі, тобто фактично музею. При цьому робило воно це в тому числі й добровільно. Показано суми коштів, які зібрали на цю справу окремі причти, і як їх за це винагороджувало церковне керівництво.Також розглянуто подробиці залучення духовенства до формування історичної та художньої колекцій давньосховища. Виокремлено критерії й типи предметів, які кліру пропонували передавати до музею. Показово, що серед таких були предмети не лише з православних храмів, а й «уніатського походження».Разом із тим у статті продемонстровано кричущі випадки халатного й шкідницького ставлення духовенства до об’єктів архітектури, що претендували на статус історико-культурних пам’яток. Ці будівлі були як світські, так і церковні. Визначено, що такі випадки шкідництва з боку духовенства фіксувалися як у другій половині ХІХ, так і на початку ХХ ст. Також священники часто не усвідомлювали історичної цінності предметів церковного інтер’єру, які могли б поповнити музейну колекцію.