БУДЕННЯ ВОЛИНСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ: ОДНІЄЇ З НАЙЧИСЕЛЬНІШИХ ГРУП РАДЯНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ПОВОЄННОЇ ДОБИ

Анотація

Учительство в історії повоєнної Волині стало однією з найвиразніших груп суспільства. Друга хвиля радянізації та остаточне утвердження комуністичної влади в регіоні поклало на педагогів не лише освітянські обов’язки, а також значний масив агітаційної, культурно-масової та політико-ідеологічної роботи, перетворивши їх на агентів змін у суспільстві. Тож учителям доводилося виконувати функції, які часто виходили за межі класної кімнати. Учителі брали участь у політичних кампаніях, агітуючи за новий для Волині лад, зокрема за колективізацію та індустріалізацію. Упроваджуючи радянські ідеали в навчальний процес, вони формували свідомість молоді відповідно до комуністичної пропаганди. У статті здійснено спробу розкрити окремі аспекти повсякденного життя педагогів у вузькому регіональному вимірі, зважаючи на суспільно-політичні реалії повоєнної доби. Охарактеризовано соціально- економічну ситуацію на Волині наприкінці війни та в перші повоєнні роки загалом, а також в освітній сфері, зокрема політику радянської влади щодо формування педагогічних кадрів і матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів. Окрему увагу приділено житловому забезпеченню, держаним пільгам і умовам праці волинських педагогів. Розглянуто роль учителя у здійсненні ідеологічної пропаганди тоталітарним радянським режимом. Встановлено, що, попри численні гасла про неоціненне значення професії вчителя для радянської держави, реальне становище педагогів у повоєнну добу залишалося складним, а заяви, які робили чиновники, – декларативними. Невирішеними залишилися цілий ряд проблем як матеріального, так і соціального характеру. Викладачі ж, аби зберегти роботу й засоби для виживання, змушені були пристосовуватися до нових вимог, висунутих владою та партією.