РЕФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНЕ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ЩОДО ЕТНІЧНИХ МЕНШИН ЯК ОДИН ІЗ «СЕМИ КРОКІВ» ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті зроблено спробу висвітлення деяких проблемних аспектів нормативно-правого статусу етнічних громад у рамках імплементації Закону України «Про національні меншини (спільноти) в Україні» як однієї із семи вимог до європейської інтеграції України. Констатовано, що зміни до цього Закону були «спровоковані» критичними зауваженнями Венеціанської комісії (червень 2023 р.). Разом із тим зауваження від самих представників етнічних меншин України, зокрема угорців Закарпаття, не були взяті до уваги. Аналіз показує, що найбільш важливих змін та доповнень зазнали положення, що стосуються захисту мовних прав етнічних спільнот України. У новій редакції Закону передбачена можливість використання мов національних меншин (спільнот) у сфері реклами, надання допомоги та захисту жертвам насилля, догляду за громадянами похилого віку тощо. Передбачено спеціалізовані книгарні, утворені для реалізації прав національних меншин, забезпечення супроводу/конферансу під час культурно-мистецьких, розважальних або видовищних заходів. Автор статті звертає увагу на те, що в умовах російсько-української війни закономірно виправданою стала заборона пропаганди й популяризації держави-терориста. Водночас норма законодавства, що стосується (не) використання російської мови, зафіксована занадто жорстко. У таких умовах представники російської етнічної громади Україні стали заручниками ситуації, породженої російською збройною агресією, адже російські національно-культурні товариства на період дії воєнного стану та шість місяців після його припинення чи скасування тимчасово обмежені в реалізації прав і свобод, якими володіють усі інші етнічні громади Україні на підставі Закону України «Про національні меншини (спільноти) України». Констатовано про ляпсус дефініції у доповненому та оновленому Законі України «Про національні меншини (спільноти) України» через вилучення терміна «традиційно» у ст. 1 із метою інклюзивного підходу до всіх етнічних спільнот України та подальше ігнорування цього терміна у ст. ст. 10 та 19. Подібним ляпсусом є використання формулювання «значна частина населення» у ст. 10 (положення 7–12), що є невалідними. Вони потребують заміни шляхом законодавчого закріплення мінімальної квоти чисельності представників етнічних меншин, які компактно проживають у територіальних громадах (до прикладу, як у Словаччині – 15%). Автором рекомендовано врахувати етнополітичний досвід країн Центрально-Східної Європи під час розроблення Концепції державної етнонаціональної політики та подальшої редакції Закону України «Про національні меншини (спільноти) в Україні» у контексті узгодження з мовним, освітнім, партійним і виборчим законодавством України.