БЕЗПАРТІЙНІ СЕЛЯНСЬКІ КОНФЕРЕНЦІЇ ЯК СПРОБА СПРОТИВУ ТОТАЛІТАРИЗМУ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 20-Х РР. XX СТ.

Владислав Очеретяний

doi:10.32782/2305-9389/2022.26.22

Владислав Очеретяний http://orcid.org/0000-0002-0360-7532

DOI: https://doi.org/10.32782/2305-9389/2022.26.22

Ключові слова: українське селянство, зерновиробництво, радянський режим, сільське господарство

Анотація

У статті розглядаються питання проведення в українському селі другої половини 20-х рр. XX ст. безпартійних селянських конференцій. Автори доводять, що ці конференції стали своєрідною спробою спротиву тоталітаризму. Констатується, що на цих безпартійних селянських конференціях набули яскравого вираження інтереси українського селянства, які в принципі не відповідали більшовицьким задумам. Проте реальна загроза втратити владні позиції штовхала нову владу шукати шляхів примирення. Більшовики, використовуючи найрізноманітніші спроби перетягти більшість селянства на свій бік, використовували не лише економічні важелі впливу, але й намагались вирішити це питання в ідеологічний, пропагандистський спосіб. Більшовицька ідея організації безпартійних селянських конференцій була однією зі спроб імітації демократії зі сторони радянського режиму. В статті на основі аналізу звітів за результатами проведення селянських конференцій подається реальне, в тому числі й негативне, ставлення населення до політики радянської влади на селі. На середину 1920- х років, коли перший період непу сприяв лібералізації суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в українському селі, протестний характер селянських безпартійних конференцій відійшов на другий план. Проте процес «закручування гайок» щодо селянства, яке почало «випадати» з-під контролю радянського режиму, знову активізував зростання соціально-політичної активності селян. Цьому є логічне пояснення. Успіхи в зерновиробництві як основна стаття доходів селянських господарств сприяли їх економічному зміцненню, але водночас з поліпшенням економічного становища селян радянська влада посилювала і фінансовий тиск на них, причому в розрізі форсування індустріалізації з 1925 р. Цей економічно не обґрунтований тиск почав набувати вочевидь викривлених форм. На безпартійних селянських конференціях трудове селянство виступало не за знищення радянської влади, а за те, щоб вона визнала свої помилки, щоб трудових середняків не вважали куркулями, а ледарів змушували працювати та багато іншого. В статті доводиться, що низка командно-адміністративних заходів радянського режиму в другій половині 20-х рр. XX ст., зокрема й надзвичайних, призвела до зовнішнього придушення селянства, несприйняття яким як радянських методів ведення сільського господарства, так і ставлення режиму до села, далекого від традиційного селянського укладу, перейшло в розряд моральної непокори.

Посилання

1. Доповідь про роботу на селі (3.01.1920–27.12.1920). Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 355. 150 арк.
2. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). Київ : Основи, 1996. 396 с.
3. Дровозюк С. Динаміка суспільної свідомості українського селянства в умовах НЕПу: історіографія проблеми. Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Київ, 2005. Вип. 14. С. 442–465.
4. Ганжа О. І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917–1927 рр.). Київ, 2000. 208 с.
5. Мотуз В. К. Суспільно-політична складова трансформації традиційного устрою життя українського села протягом 1919–1929 рр. ΛΌГOΣ. Мистецтво наукової думки. 2020. Вип. 9 (січень). С. 136–143.
6. Красносілецький Д. Діяльність безпартійних селянських конференцій в УСРР у першій половині 1920-х років. Політичний менеджмент. 2009. № 4. С. 165–172.
7. Доклад інструкторського обстеження радянських установ Запорізької і Донецької губерній (14.02.1921–23.12.1921). ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 617. 133 арк.
8. Лазуренко В. М. Українське фермерство: злет і падіння. (1921–1929 рр.). Черкаси : Черкаськ. держ. технолог. ун-т, 2013. 474 с.
9. Листи до редакції «Радянське село» (10.01.1929–29.12.1929). ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2928. 76 арк.
10. Спеціальна доповідь про характерні моменти в політичних настроях селянства УСРР (1.09–15.12.1926 р.). ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2316. 195 арк.
11. Інформаційне зведення від 20 вересня 1926 р. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2336 (12.02–20.11.1926 р.). 106 арк.
12. Капустян Г. Т. Дві «правди» або українське село в двадцяті роки двадцятого століття. Кременчук, 2003. 324 с.
13. Морозов А. Г. Сільськогосподарський кредит в добу непу (1921–1929). Черкаси. 2020. 447 с.
14. Капустян Г. Т. Суспільно-політична активність селянства (1924–1925 pp.). Український історичний журнал. 1985. № 10. С. 87–92.
15. Спеціальна доповідь про селянські спілки в Україні (3.09.1926). ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2317. 24 арк.
16. Абразумова О. М. Кристалізація інтересів селянства в ідеї створення селянського союзу (1924–1926 рр.). Вісник Черкаського університету. Серія : Історичні науки. 2010. Вип. 192, ч. 1. С. 84–89.
17. Абразумова О. М., Корновенко С. В. Суспільно-політична активність селянства УСРР у роки непу : монографія. Черкаси : Черкаськ. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького, 2017. 190 с.
18. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918–1939. Документы и материалы. В 4-х т. Т. 2. 1923–1929 / под ред. А. Береловича, В. Данилова. Москва : «Российская политическая энциклопедия», 2000. 1168 с.