АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ МАРАМОРОСЬКОЇ ЄПАРХІЇ НА ЗЛАМІ XVIII СТОЛІТТЯ

Ключові слова: єпархія, єпископ, парафія, монастир, собор, духовенство, протопоп

Анотація

На основі наукових праць та джерельного матеріалу Державного архіву Закарпатської області зроблена спроба опису адміністративного устрою Марамороської православної єпархії в комітаті Мараморош. У статті висвітлено головні етапи в структурній розбудові та становленні еклізійної одиниці в 1690–1740 роках. Головним керівним органом єпархії були собори протопопів. Останні фактично виконували основне завдання в житті єпархії – забезпечували обрання єпископату, розглядали пастирські та парафіяльні питання, в цілому були і законодавчим, і виконавчим органом. Аналіз дослідницького матеріалу дозволяє стверджувати, що собори протопопів були ключовою формою взаємозв’язку та взаємовідносин між духовенством, чернецтвом і єпископатом єпархії. Отже, базовим принципом устрою єпархії був принцип соборності. Метою статті є аналіз вивчення інституції, етимології, структури, прав та завдань соборів як головної адміністративної та керівної складової єпархії. Адміністративний устрій єпархії складався з системи протопопій (благочинь), парафій, монастирів та скитів. В силу історичних обставин ситуативними центрами чи осідками єпархії в різний період були монастирі в селах: Вільхівці, Драгово, Імстичево, Кричево та Угля. Саме в цих обителях проводилися собори протопопів, рішення яких впливали на устрій та розвиток єпархії. Управління єпархією здійснювалося єпископом, якого обирав собор духовенства. Однак, рішення соборів затверджувалися світською владою – королівським Трансільванським урядом. Остання безперечно мала вплив на постанови та рішення соборів, однак на практиці не втручалася в діяльність та адміністрування єпархією. Проаналізувавши джерельний матеріал, автор приходить до висновку, що політично протестантській владі в комітаті Мараморош було вигідніше підтримувати православний єпископат, аніж мукачівських греко-католицьких духівників, які були ближчими до римо-католицизму. Через призму джерел автор показує спільне і відмінне у адміністративних устроях двох контрцентрів – Мукачівської греко-католицької та Марамороської православної єпархій.

Посилання

1. Лучкай М. Історія карпатських русинів : в 6-х т. Т. 2. Ужгород : Закарпаття, 1999. 388 с.
2. Лучкай М. Історія карпатських русинів: в 6-х т. Т. 3. Ужгород : Закарпаття, 2002. 328 с.
3. Монич О., прот. «Імстичівський екзил» в часи правління останніх православних архієреїв Мукачівської єпархії: Іоанікія (Зейкана) та Мефодія (Раковецького). «НАУКОВІ ЗАПИСКИ» Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна). 2019. № 6. Ужгород : Карпати. С. 383–409.
4. Пронин Василий, архимандрит. История Православной Церкви на Закарпатье. Кандидатская работа архімандрита Василия (Пронина) «История Мукачевской епархии (с древнейших времен до Первой Мировой войны 1914 года)». Издание 2-е. Свято-Николаевский Мукачевский монастырь. ОРП «Φιλοκαλια», 2009. 524 с.
5. Петров А., проф., д-ръ. «Старая вѣра» и унія въ XVII–XVIII вв. Пояснительная записка. Матеріалы для исторіи Угорской Руси. Т. II. СПб., 1906. 88 с.
6. Hodinka A. A munkácsi görög szertartású püspökség okmánytára. I. KӦT. 1458–1715. LVI. Ungvár, 1911. 659 p.
7. Гаджеґа Василій, о. Додатки к исторіѣ Русинов и руських церквей в Марамороші. Студіи исторично-архивні. Науковый Зборник товариства «Просвѣта». 1922. Рочник I. Ужгород. С. 140–226.
8. Державний архів Закарпатської області. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 6. На 2 арк.
9. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 237. На 2 арк.
10. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 98. На 2 арк.
11. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 1330. На 15 арк.
12. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 5. Спр. 75. На 1 арк.
13. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 119. На 3 арк.
14. Кічера В. Інституційна розбудова провінції чину Василіан на Закарпатті у період правління Мукачівського єпископа Андрія Бачинського (1773–1809). Русин. 2008. № 3–4 (13–14). С. 76–83.
15. Скочиляс І. Собори духовенства Холмсько-Белзької унійної єпархії XVII століття (типологія, внутрішня організація та склад учасників). Дрогобицький краєзнавчий збірник. 2014. Вип. 17–18. С. 126–142.
16. Атанасій В. Пекар, ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. Серія ІІ. «Записки ЧСВВ». Секція І. Т. I. Єрархічне оформлення. Видавництво Отців Василіян «Місіонер». Рим – 1997 – Львів. 232 с.
17. Пидгайко В. Г. Иосиф (Стойка). Православная Энциклопедия. Т. XXV. Москва, 2015. С. 669–672.
18. Жаткович Ю. Епископы Мараморошские. Листок. 1891. № 22. Год VII. 15 ноября. Унґваръ. С. 256–257.
19. Монич Олександр, прот. Нескорена Правда: нариси з історії Кричівського монастиря. Ужгород : Патент, 2018. 160 с.
20. Баран О., д-р., о. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. Богословія. 1968. Т. XXXII. Кн. 1–4. Рим. С. 77–145.
21. Пап Степан, отець. Історія Закарпаття. Т. II. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2002. 443 с.
22. Монич О. «QUASI»-єпископи та адміністратори Марамороської православної єпархії (1706–1739 рр.). Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Історія. 2021. Вип. 1(44). С. 10–17.
23. Петров А., проф., д-ръ. Старая вѣра и унія въ XVII–XVIII вв. Пояснительная записка, Матеріалы для исторіи Угорской Руси. Т. I. Санкт-Петербург, 1905. 74 с.
24. ДАЗО. Ф. 64. Оп. 1. Спр. 32. На 1 арк.
25. Дулишкович Іоанн, отець. Историческія черты Угро-Русскихъ. Тетрадь III. Унґваръ, 1877. 234 с.
26. ДАЗО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 551. На 2 арк.
Опубліковано
2022-08-05
Як цитувати
Монич, О. (2022). АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ МАРАМОРОСЬКОЇ ЄПАРХІЇ НА ЗЛАМІ XVIII СТОЛІТТЯ. Літопис Волині, (26), 132-138. https://doi.org/10.32782/2305-9389/2022.26.21
Розділ
Історія України