СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІСТОРІОГРАФІЇ ПОВОЄННОГО ПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ УРСР (1946–1965 РР.) В ПЕРІОД ХРУЩОВСЬКОЇ «ВІДЛИГИ» (СЕРЕДИНА 1950-Х – СЕРЕДИНА 1960-Х РР.)

Анотація

У статті зроблена спроба дослідити особливості навколонаукових умов, в яких розвивалася радянська історична наука в друге повоєнне, «хрущовське» «відлигове» десятиріччя. Головною особливістю періоду стало те, що історична наука змушена була коментувати і підтримувати політику радянської влади. Для цього надавалася можливість спиратися на партійно-державні рішення та офіційну статистику, яка мала б підтверджувати правильність і успішність даного курсу. Само собою, що дані для цих підтверджень та обґрунтувань підбиралися тенденційно, показуючи лише позитивні зрушення та прогресивні показники, оминаючи та відправляючи в закриті спецфонди показники, які йшли у розріз офіційній «картині світу» радянської дійсності. Автор наголошує на тому, що вивчення повоєнної радянської історії взагалі та історії промислової відбудови зокрема мало політизований, кон’юнктурний характер, зумовлений наявністю ідеологічного замовлення з боку партійно-державного керівництва, вузькістю джерельної бази, слабким кадровим потенціалом, адже для дослідження історії сучасності не вимагалося особливих спеціальних знань, володіння іноземними мовами, специфічного методологічного інструментарію, які були необхідні для вивчення давньої історії та історії зарубіжних країн. «Відлига» за всієї її короткочасності створила сприятливі умови для істориків. Однак залежність історичної науки, що зберігалася, від радянської доктрини суспільного розвитку все одно не дозволила науковцям вийти за рамки партійної доктрини. Професійний корпус істориків, який працював тоді над проблемами історії радянського суспільства та історії партії, не тільки внаслідок ідеологічного диктату згори, але також через свою методологічну підготовку, світоглядну позицію, партійність, інформаційне середовище навряд чи був спроможний на генерування принципово інших, відмінних від встановлених радянською владою підходів. У той самий час в досліджуваний історіографічний період склалася основа організаційного «каркасу» історичної науки, що дозволяла широким фронтом вести дослідження новітньої вітчизняної історії і тематика промислового розвитку стала однією з ключових та домінуючих. Основу цього «каркасу» склали відповідні структурні підрозділи в АН СРСР та АН УРСР, кафедри історії радянського суспільства та історії КПРС в провідних університетах, конференції з актуальних проблем «комуністичного будівництва» та розвитку промисловості і становища робітництва, що проводилися на базі провідних наукових та навчальних закладів країни. Автор приходить до висновків, що в означений період значно розширилась історіографічна джерельна база з тематики промислового розвитку Української РСР. В зазначеному масиві наукової та науково-популярної продукції автори розглядали певний комплекс джерел та приходили до висновків про неухильний та поступальний розвиток радянської економіки та промисловості зокрема в парадигмі соціалізм-комунізм. В котре підкреслюємо, що до історіографічних джерел радянського періоду слід підходити вибірково та неоднозначно. З одного боку, очевидно, що значна частина наукової, а тим паче науково-популярної та пропагандистської літератури створювалася за готовими «стандартами», «кліше», відображаючи, коментуючи ідеологічні та політичні оцінки свого часу. З іншого боку, ціла низка проблем, особливо промислового розвитку УРСР, розроблялася в науковому плані досить плідно.