АРХІВНІ МАТЕРІАЛИ ПРО ІСТОРІЮ ЗАСНУВАННЯ Й ДІЯЛЬНОСТІ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКОЇ ТА СВЯТО-БОРИСО-ГЛІБСЬКОЇ ЦЕРКОВ СЕЛА РОМАНІВ НА ВОЛИНІ

Анотація

Церковне життя становить важливу невід’ємну частину історії українського народу. Церква не була ізольована від впливу зовнішніх чинників і відчувала на собі їх тиск, зберігаючи моральні засади українців, додаючи їм сил і натхнення в подоланні перешкод, які траплялися на їхньому шляху. У статті підкреслено вагомість дослідження цієї проблематика, що стосується історії заснування й діяльності Свято-Михайлівської та Свято-Борисо-Глібської церков села Романів на Волині, які з часу свого заснування стали осередками українського православ’я. Ця тематика неодноразово привертала до себе увагу дослідників. Установлено, що з актуалізацією історико-краєзнавчих досліджень і проблем регіональної історії України цей процес особливо посилився. Джерельну базу наукової розвідки становлять архівні матеріали Державного архіву Волинської області. Окрему групу документів, які є основним джерелом інформації для висвітлення проблеми релігійного життя у ХХ ст., становлять спогади старожилів, місцевих парафіян, які були свідками й учасниками багатьох подій, пов’язаних з історією зазначених церков. Основною метою роботи визначено необхідність дослідження Свято-Михайлівської та Свято-Борисо-Глібської церков, описання історії їх заснування й діяльності, ролі священиків – настоятелів церков – у житті села Романів. Відповідно, для досягнення мети вирішено низку завдань. Зокрема, з’ясовано, які села й земельні володіння були приписані до цих храмів. Показано, як змінювалася кількість і ставлення прихожан до церковних святинь. Визначено, що засновані школи при церквах були фундаментом освіти й духовності, єдиним осередком для отримання знань сільським дітям. Зазначено, що духовним життям у селі Романів Піддубецької волості Луцького повіту також займалася філія Луцької повітової «Просвіти». У підсумку доведено, що завжди поряд із парафіянами були священнослужителі, які навчали й духовно підтримували їх.