НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В ДРУГІЙ ПОЛЬСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Анотація

У статті висвітлюються особливості державної політики міжвоєнної Польщі у галузі освіти. Головний акцент зроблено на початковому шкільництві, позаяк цей тип шкіл був домінуючим у структурі навчальних закладів у східних воєводствах країни. Найбільш гострою у цих регіонах упродовж міжвоєнного двадцятиліття залишалася проблема україномовного шкільництва. Освітнє законодавство Другої Польської республіки умовно можна поділити на два періоди: перший – роки правління урядів національних демократів (1918–1926); другий – перебування при владі урядів «санації» (1926–1939). Підкреслимо, що становлення системи національної освіти в Польщі відбувалося у складних політичних та соціально-економічних умовах, зумовлених руйнівними наслідками Великої війни, відсутністю належної матеріальної бази, багатонаціональним складом держави, існуванням різних моделей шкільної освіти на польських землях, що раніше входили до складу Австро-Угорщини, Росії та Німеччини. У перші роки після відновлення незалежності Польщі прийнято низку важливих законів, що регулювали діяльність закладів початкової освіти. Серед вагомих здобутків цього періоду назвемо впровадження обов’язкової безкоштовної загальної освіти для дітей, відновлення та розбудову шкільної інфраструктури, зростання мережі початкових шкіл на всій території держави. Значні зміни в освітній системі Польської держави відбулися у зв’язку зі шкільною реформою 1932 р. Нижчою її ланкою залишалася початкова школа як базова основа системи польської освіти. Нововведенням стало запровадження організаційного і програмного диференціювання початкових шкіл, навчальні програми яких мали складатися в такий спосіб, аби учні мали можливість переходити з одного типу шкіл в інші, з нижчих до вищих. Зауважимо, що система шкільної освіти була важливим компонентом національної політики польських урядів міжвоєнної доби. Від моменту приєднання територій Західної України до складу Польщі простежувалася дискримінація освітніх закладів із національними мовами викладання, більшість з яких була початковими школами. Це знайшло своє відображення у Законі «Про організацію шкільництва», ухваленому Сеймом 31 липня 1924 р. Основним типом початкової школи до кінця міжвоєнної доби стала двомовна (утраквістична) школа. Вона давала змогу здобувати білінгвістичну освіту і водночас була дієвим інструментом асиміляції національних меншин, у т. ч. українців. У другій половині 1930-х років українське початкове шкільництво в Польщі опинилося під загрозою повної ліквідації.