ЄРЕСЬ ЖИДІВСТВУЮЧИХ І МОСКОВСЬКА ВЕЛИКОКНЯЗІВСЬКА ВЛАДА НА МЕЖІ XⅤ–XⅤI СТОЛІТЬ: ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті проаналізовано основні елементи віровчень жидівствуючих, виявлено їхні особливості на основі детального аналізу доступних джерел. Наголошено на тому, що даний єретичний рух охопив в основному Новгород і Москву. Але навіть у межах найбільших міст північно-східних руських земель він не став досить масовим для того, щоби відіграти значну роль у політичній боротьбі на завершальному етапі формування Московської держави. Попри це, в умовах загострення політичної боротьби та протистояння держави та церкви світська влада контактувала із представниками руху жидівствуючих, і вони були втягнуті у придворну боротьбу. Наголошено, що до кола єретиків входила навіть невістка великого князя Олена Волошанка, вдова старшого сина Івана III Івана Івановича, що був співправителем свого батька і мав титул великого князя. Після його смерті законним наступником мав бути син Дмитро, суперником якого став інший син Івана III – Василь. Оскільки обидва кандидати були ще юними, значну роль у боротьбі за престол відігравали їхні прихильники та матері – Олена Стефанівна та Софія Палеолог. Це династичне змагання набуло ще й ідеологічного змісту, адже Олена була єретичкою, а Софія та її оточення – тісно пов’язані із противниками жидівствуючих. Звернено увагу на те, що в Новгороді жидівство було міською єрессю, схожою на ті, що існували в Західній Європі, і одним з основних його догматів було прагнення до «дешевої церкви». Як типова міська єресь, новгородські жидівствуючі стали своєрідним опозиційним центром тогочасного феодального суспільства. З усіх відомих членів цього гуртка найбільше представників було зі стану духівництва. Московська ж єресь, виходячи зі свого соціального складу, мала світський характер. Загалом, жидівствуючі були найбільшим єретичним рухом у Північно-Східній Русі за своїм масштабом, значенням, впливом на свідомість людей і на державно-церковне життя. Однак, на відміну від Західної Європи, яка пережила епоху Реформації, єретичний рух жидівствуючих залишився справою невеликих груп прихильників, після їх розгрому занепав.