«ПРУССАЧЧИНА» ЯК РЕЗУЛЬТАТ РЕЦЕПЦІЇ ЕЛЕМЕНТІВ ПРУССЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ МОСКОВИТАМИ
Анотація
Метою статті є вивчення феномену «пруссаччини» у російській імперській армії, тобто запозичення і невдалого перенесення прогресивних для свого часу елементів військової справи Прусського королівства у військове повсякдення Росії і встановлення соціокультурних причин цього явища. Наукова новизна полягає у виявленні тяглості «пруссаччини» від початку ХІХ ст. до нинішньої армії РФ, яка веде загарбницьку війну проти суверенної України. Інтерес російської військової еліти до прусської військової справи виник у середині ХVІІІ ст. на хвилі загальноєвропейського захоплення військовими реформами Фрідріха ІІ. Запровадження елементів прусської військової системи розпочалося за Павла І. Встановлено, що саме тоді з’являється термін «пруссаччина», яким називали результати волюнтаристського запровадження прусських військових традицій у російському війську. Проаналізовано причини негативних наслідків рецепції прогресивних елементів прусської військової справи у Росії. Зазначено, що втілення в життя прусської військової системи на батьківщині відбувалося органічно, з огляду на потреби суспільства й армії, яка комплектувалася на основі «кантонального регламенту». На відміну від цього, російська армія комплектувалася шляхом рекрутчини, яка була однією із найважчих повинностей російського кріпосного селянства. Обґрунтовано положення про відтворення в російській армії традиційної кріпосницької структури. Доведено, що прусська дисципліна, щоденна стройова муштра новобранців і солдатів була викликана потребами новаторської бойової тактики прусської піхоти і кавалерії. В російській армії прусські порядки запроваджувалися у той час, коли вони вже втратили свою актуальність. Вказано, що російська армія цього періоду цілком виправдано оцінювалася як «парадна армія». Так само зазнала невдачі спроба запровадити військові поселення з урахуванням досвіду прусської «системи Шарнхорста». У статті показано, що військові поселення у кріпосницькій Росії не досягли мети, оскільки вводилися напівфеодальними методами. Доведено, що прусські військові традиції не могли дати позитивних результатів у державі із закріпаченим населенням. На основі імперсько-кріпосницької матриці соціальної організації елементи «пруссаччини» відтворилися нині в російській армії.
Посилання
2. Байов А.К. Военное дело в эпоху императора Павла I. История русской армии: В 7 т. Санкт-Петербург : ООО «Издательство «Полигон», 2003. Т. 1. 704 с. С. 476–494.
3. Керсновский А.А. История русской армии в 4 томах. Т. 2. Москва : Голос, 1993. 336 с.
4. Свечин А. Эволюция военного искусства с древнейших времен до наших дней. Том первый. Москва–Ленинград : Государственное издательство. Отдел военной литературы, 1927. 384 с.
5. Ненахов Ю.Ю. Войны и кампании Фридриха Великого. Минск : Харвест. 2002. 816 с.
6. Ячменихин К.М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия. Чернигов : «Сіверянська думка», 2006. 444 с.
7. Перцев В.Н. Гогенцоллерны. Характеристика личностей й обзор политической деятельности. Минск : Харвест, 2003. 304 с.
8. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало XX в.): В 2 т. Т. 1. Санкт-Петербург : «Дмитрий Буланин», 2003. 548 с.
9. Леонов О., Ульянов И. Регулярная пехота. 1801–1855. Москва : Изд-во: АСТС, 1996. 248 с.
10. Рамбо A. Русские и пруссаки: История Семилетней войны. Москва : Воениздат, 2004. 303 с.
11. Заблоцкий-Десятовский А.П. О крепостном состоянии в России. Записка 1841 года. Хранители России. Антология. Т. 6: Крестьянское дело. 1840-е – начало 1860-х гг. / под ред. С.В. Перевезенцева, А.А. Ширинянца; авт.-сост. А.С. Абрамян, Д.А. Ананьев и др. Москва : Паблис, 2018. С. 189–301.
12. Свѣдѣнія, извлеченных изъ отчета департамента полицiи исполнительной за 1836 годъ. Материалы для истории крепостного права в России. Извлечения из секретных отчетов Министерства внутренних дел за 1836–1856 г. BERLIN 1872 . B. BEHR’s BUCHHANDLUNG . (Е. ВОСК.) 27. UNTER DEN LINDEN. 303 с. С. 1–14.
13. М.Ф. Каменский у Фридриха II-го в 1765 году. (Каменский М.Ф. Его Императорскому Высочеству Государю Цесаревичу и Великому Князю Павлу Петровичу. Описание лагеря при Бреславле 1765 года). Русский архив. 1873. Кн. 2. Вып. 7. Стб. 1552–1570.
14. Вегеций Флавий Ренат. Краткое изложение военного дела. Военная мысль античности: Сочинения древнегреческих и византийских авторов / Сост. К. Королева; Прилож. Г. Кантора. Москва : ООО «Издательство ACT»; Санкт-Петербург : Terra Fantastica, 2002. 665 с. С. 264–382.
15. Дельбрюк Ганс. История военного искусства в рамках политической истории. Том четвертый. Новое время. Санкт-Петербург : «Наука», «Ювента», 1997. 367 с.
16. Кони Ф.А. История Фридриха Великого. Москва : Алгоритм, 1997. 503 с.
17. Голицын М.С. Всеобщая военная история новых времен. Часть третья. Войны второй половины ХVІІІ века 1740–1791. С.-Петербургъ : Типография товарищества «Общественная польза», 1874. 502 с.
18. Фарнгаген фон Энзе. Жизнеописание генерала Зейдлица. Киев : В Университетской типографии, 1839. 251 с.
19. Клаузевиц Карл фон. О войне. Москва : Эксмо, Мидград, 2007. 458 с.
20. Некрашевич Ф.А. Особенности воспитательной работы среди кантонистов-евреев российской императорской армии. «Долгий ХІХ век» в истории Беларуси и Восточной Европы: исследования по Новой и Новейшей истории : сборник научных трудов. Вып. 3. 2019. С. 209–212.
21. Цубенко В.Л. Украинское (Харьковское) военное поселение кавалерии Российской империи (1817–1857): основные тенденции развития. Научные ведомости. Серия «История. Политология, Экономика, Информатика». 2011. № 1 (96). Выпуск 17. С. 131–138.
22. Кандаурова Т.Н. Военные поселения России ХІХ в.: социокультурные аспекты развития. Вестник РГГУ. Серия «Литературоведение. Языкознание. Культурология». № 4(84). 2012. С. 32–43; Кандаурова Т.Н. Военные поселения XIX века: «худший вид крепостничества» или рациональный элемент модернизационного реформаторства Александра I? Труды исторического факультета СПбГУ. № 11. 2012. С. 87–99.
