БОГДАН ГАВРИЛИШИН У ТАБОРАХ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У НІМЕЧЧИНІ (1945–1947)

Анотація

У цій статті висвітлюється частина життя українського вченого та відомого мецената Богдана Дмитровича Гаврилишина (1926–2016), що пов’язана із перебуванням у таборах Ді-Пі на території Німеччини після завершення Другої світової війни. Подано аналіз наукових праць, присвячених дослідженню теми українських переміщених осіб у повоєнній Європі. Виділяються і описуються характерні особливості їхнього повсякденного життя в таборах, облаштування побуту, налагодження освіти для дітей та молоді, культурного, релігійного життя, медичного обслуговування тощо. На основі вивчення мемуарів, інтерв’ю та збережених архівних джерел встановлено ключові моменти життя Богдана Гаврилишина в досліджуваний період. Автор прагне простежити ті важливі фактори, що вплинули на формування його особистості, світогляду та подальше життя. Значна увага приділяється загальній картині подій, чисельності і поширеності таборів, умовам життя в них, здобуття освіти, можливим варіантам подальшої долі молодої людини після залишення табору та ін. Розглядаються і негативні явища, пов’язані з табірним життям, зокрема, ризик репатріації до Радянського Союзу, політична боротьба всередині табору, погане харчування, недостатні умови для навчання, брак коштів тощо. Серед моментів, що давали певні позитивні можливості для молоді, відзначається великий відсоток української інтелігенції, що мала бажання і готовність відкривати школи і таким чином завершити середню освіту, що дало б можливість їм вступати до вишів у різних куточках світу. Цією можливістю скористався і Богдан Гаврилишин, вступивши згодом до університету Торонто в Канаді. Під час перебування в таборах, будучи пластуном, він вступив у курінь «Лісові Чорти», з яким підтримував контакт протягом усього свого подальшого життя. У більш зрілому віці, вже перебуваючи на пенсії, він присвячує себе Україні, зокрема став головою Крайової пластової ради (2006–2008 рр.) та заснував Фонд розвитку Пласту у 2008 р.