БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО ПІДПІЛЛЯ ПРОТИ ДРУГОЇ РАДЯНІЗАЦІЇ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Анотація

У статті розкрито основні форми протидії членів ОУН і вояків УПА радянізації західних областей України у перші повоєнні роки. Охарактеризовано специфічні підходи більшовицької адміністрації до реалізації директив союзного центру, спрямованих на примусові колективізацію та культурну революцію, конфесійну уніфікацію краю. Вперше в українській історіографії комплексно розкриваються способи підтримки учасників українського самостійницького руху з боку місцевого населення: від саботажу до збройної відсічі. Доведено, що, зазнавши великих втрат, УПА здійснює рейди, щоб прорватися у Західну Німеччину та Австрію. Ті підрозділи, що не могли прорватися, розділилися на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об’єкти. Пропаганда, жорстокість та підступність радянських каральних органів, а також популістські соціально-економічні зміни зробили неможливим тривале продовження спротиву політиці Кремля. Прослідковано, що активний спротив значної частки західноукраїнського населення радянізації поставило Кремль преред необхідністю залучення дло «соціалістичних перетворень» партійно-радянських функціонерів і спеціалістів різних галузей господарства з різних регіонів країни. Також встановлено, що безоглядно руйнуючи традиційний життєвий уклад, форми господарювання, соціокультурні та релігійні практики, сталінський режим прагнув у найкоротші терміни «перекроїти» західноукраїнське суспільство за власними лекалами. Основними інструментами політики радянізації стали брутальне насильство і примус у всіх можливих формах. Досліджено політичні та соціально-економічні трансформації, здійснювані більшовицькими місіонерами у краї, що відбувалися в умовах збройної боротьби ОУН і УПА. Ізольованість від світу, відсутність джерел надходження зброї та амуніції, постійні облави та «воєнно-чекістські операції», арешти і депортації родин повстанців спричинили поступове згортання українського національно-визвольного руху. Проте ідея державної незалежності України та свободи її населення, яку виборювали повстанці ціною свого життя, передавалася з покоління у покоління.