СКЛАДАННЯ ДОКУМЕНТІВ ЗА ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Анотація

Із давніших часів дійшли до нас різноманітні види документів. З їх допомогою ми пізнаємо історію своєї країни, особливості повсякденного життя та різних взаємовідношень, що складалися у ті далекі часи. Відомо, що документи виникли разом із писемністю, спочатку як засіб закріплення майнових відносин, а потім, з подальшим розвитком писемності, вони стали засобом спілкування та передачі інформації. Документи є одним із важливих «сховищ» людської пам’яті. Сучаснi словники пояснюють, що слово «документ» походить вiд латинського «documentum», а те, у свою чергу, вiд дiєслова «docere» – «вчити, навчати». Після створення давньоруської держави писемність стала життєвою необхідною для налагодження зв’язків із іноземними діячами, укладення угод з іншими країнами. В умовах формування класового суспільства виникла потреба у складанні заповітів, записах боргів, укладанні торговельних купецьких контрактів, у написах на речах про їхнє призначення, приналежність тощо. Важливі документи давньоруські князі зберігали пильніше, ніж коштовності. Відомо, що за князювання Ярослава Мудрого зібрання найдавніших грамот і договорів Русі з іншими країнами розміщувалося у Михайлівському приділі (прибудова в православному храмі або окрема, виділена частина основної будівлі для розміщення додаткового вівтаря з престолом) Софійського собору. Вчені припускають, що саме тут були зосереджені і документи доволодимирського часу. Одним із найбільш відомих сховищ ділових паперів був також Києво-Печерський монастир, заснований вихідцем із міста Любеча на Чернігівщині преподобним Антонієм у часи правління Ярослава Мудрого. Діловодство в Київській Русі характеризується своєю самобутністю та неповторністю по відношенню до літописних джерел інших країн того ж часу, зокрема тим, що вони писалися рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. На відміну від хронік більшості країн Європи, які складені на латинській мові. Слід зазначити, що важливість літописання полягає в тому, що історія даного періоду написана сучасниками і дійовими особами. Незважаючи на численні пожежі, княжі міжусобиці та монголо-татарську навалу та те, що більша частина пам’яток давньоруської доби загинула, частина їх дійшла до нас в переписаному вигляді, що становить надзвичайно велику цінність для нашої країни та історичної науки загалом. Мета дослідження – дослідити українське документування періоду Київської Русі за літописними джерелами. Зазначити історію творення документознавства на теренах Київської Русі. Методи наукового дослідження. Із метою об’єктивного осмислення теми застосовувались: метод періодизації, історико-порівняльний метод, історико-типологічний метод і проблемно-хронологічний підхід. Основні результати дослідження. Проаналізовано походження слова «документ» та зазначено варіанти походження даного терміна на думку різних дослідників. Зазначено історію творення документознавства на теренах Київської Русі за літописними джерелами. Перспективи подальших студіювань полягають у подальшому дослідженні історичних джерел часів Київської Русі, їх порівнянні з іншими документами того ж часу, але написаними іншими законотворцями інших країн. Практичне значення досягнутих результатів: отримані результати можуть стати корисними при підготовці наукової статті, тез доповіді на науково-практичній конференції та розробці нових факультативних курсів. Оригінальність дослідження полягає в залученні великої кількості проаналізованих джерел та думок різних авторів із даної проблематики.