ҐЕНЕЗА ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ

Анотація

Запропонована розвідка являє собою спробу аналізу праць античних авторів щодо ролі жінок у суспільному житті грецького поліса. В античній наративній традиції збірний образ античної жінки «розчиняється» у чоловічому дискурсі політики, військової справи, соціального статусу, суспільних функцій. Загальні риси сприйняття образу жінки в античності зводяться до оцінювального значення, оскільки саме девіація найчастіше робила жінку предметом згадки античними авторами. Жінка в Атенах у всьому підкорялася чоловікові. Вона була в повній залежності від чоловіка і не була повноцінною громадянкою полісу. І це вважалося суспільною нормою. Попри очевидне підпорядкування чоловікові жінка завжди залишалася дуже значущою частиною суспільства. Становище спартанської жінки було дещо кращим. Це пояснюється більшою архаїчністю спартанських соціальних порядків, особливою формою рабовласництва, що вимагала високого ступеня консолідації вільних громадян перед небезпекою повстань ілотів. У підґрунтя стратегії дослідження покладено історико-порівняльний метод. Системним аналізом наукового пізнання авторка скористалася, опрацьовуючи першоджерела, а саме праці античних авторів: Арістотеля, Платона, Плутарха, Ксенофонта, Гомера, Есхіла, Арістофана та інших. Доведено, що відображенням зміни становища жінки стала грецька трагедія. Вона показує, що в реальній історії Стародавньої Греції жінка аж ніяк не відповідала тому образу, який окреслювався «чоловічою» традицією. При аналізі античних трагедій та комедій стає зрозуміло, що образи жінок-патріоток, жінок-матерів з’являються в уяві авторів на основі прототипів. Навіть зважаючи на наявність авторського вимислу, дослідниця робить висновок про реальне існування таких жінок. Урешті-решт у класичну добу в античних філософів з’являються перші сумніви щодо біологічної природи нерівності між чоловіком та жінкою, формуються бачення про гармонійне співіснування чоловічого і жіночого начала.