РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ТРАКТУВАННЯ ТРАНЗИТИВНИХ ПРОЦЕСІВ
Анотація
У статті зроблена спроба ретроспективного аналізу концептуальних підходів теорії політичного транзи- ту кінця 1990-х – початку 2000-х років як складових частин політичної транзитології. Обґрунтовано причини необхідності переосмислення та затребуваності окремих теоретичних положень і підходів до транзитивних процесів. Визначено, що науковий потенціал політичної транзитології не вичерпано і, як важливий аналітичний інструмент, теорія транзиту не має бути відкинута. Доведено, що змістом новітнього періоду розвитку транзитології став аналіз переходів не від традиційного суспільства або правого авторитарного режиму, а від «соціалістичного» типу суспільства. Зазначено, що багатовекторність форм переходів є досить різноманітною, їх не можна заздалегідь передбачити. Зауважено різноманітність підходів щодо аналізу політичного тран- зиту. Зокрема: транзитивні переходи в посткомуністичних країнах як складник єдиного глобального процесу демократизації; транзитивні переходи в посткомуністичних/пострадянських країнах як специфічне явище за стартовими умовами, акторами політичного процесу і завданнями стабільності та стійкості демократич- ного розвитку в посткомуністичних країнах. Доведено, що у вивченні політичного транзиту можна визначи- ти три найбільш вагомі напрями дослідження перехідних періодів – елітистський, інституціональний і аналіз проміжних й альтернативних форм постперехідних режимів. Проаналізовано три ідеальні типи пострадянсь- ких авторитарних режимів: автократію, олігархію, ексклюзивну республіку. Визначено, що представники теорії інституціоналізму, які орієнтувалися насамперед на інституціональні макроструктури, намагалися через еволюцію політичних інститутів, їхніх регулювальних правил і норм розкрити глибинні механізми політичної динаміки. Доведено, що інституціоналізм у поєднанні з теорією раціонального вибору,набув статусу однієї з найважливіших методологічних засад досліджень переходів.
Посилання
2. Burton M., Gunther R., Higley J. Introduction: elite transformation and democratic regimes. Elites and democratic consolidation in Latin America and Southern Europe / Ed. by J. Higley, R. Gunther. Cambridge ; New York : Cambridge University Press, 1992. P. 1–37.
3. Carothers T. I he End of the Transition Paradigm. Journal of Democracy. 2002. Vol. 13. № 1. P. 5–21.
4. Карл Т.Л., Шмиттер Ф. Демократизация: концепты, постулаты, гипотезы. Политические исследования. 2001. № 4. С. 21–32.
5. Higley J., Pakulski J. Revolution and Elite Transformation in Eastern Europe». Australian Journal of Political Science. 1992. Vol. 27. Р. 104–119.
6. Горовиц Д. Различия демократий. Пределы власти. 1994. № № 2–3. С. 25–34.
7. Липсет С. Роль политической культуры. Пределы власти. 1994. № № 2–3. С. 35–40.
8. Лейпхарт А. Конституционные альтернативы для новых демократий Политические исследования.1995. № 2. С. 135–146.
9. Дегтярев A. Основы политической теории : учебное пособие. Москва : Высшая школа, 1998. 239 c.
10. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. Пер. с англ. А. Нестеренко ; предисл. и научн. ред. Б. Мильнера. Москва : Фонд экономической книги «Начала», 1997. 180 с.
11. Ротстайн Б. Политические институты: общие проблемы. Политическая наука: новые направления / под ред. Р. Гудина, Х.-Д. Клингеманна. Москва : Вече, 1999. С. 149–180.
12. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы. Пер. с нем. Москва : Российская политическая энциклопедия, 2002. 288 с.
13. Хокинг С. Краткая история времени: от Большого взрыва до чёрных дыр. Пер. с англ. Н. Смородинской. Санкт-Петербург : Амфора, 2001. 268 с.