ЕКСПОЗИЦІЇ ХУДОЖНИКІВ-НОНКОНФОРМІСТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1960-Х – НА ПОЧАТКУ 1980-Х РР.
Анотація
У статті розглядаються виставки неофіційного мистецтва, проведені на території Української РСР про- тягом другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу експозиційної діяльності нонконформістської художньої інтелігенції УРСР у період загострення кризи радянського ладу. Простежено передумови та витоки експозиційної діяльності художників-нонконформістів. Охарактеризовано особливості перших виставок неофіційного мистецтва в регіональному вимірі та окрес- лено коло їх учасників. Висвітлено основні методи радянської влади щодо протидії проведенню виставок неофіційного мистецтва. Зазначено, що митці-нонконформісти створювали власне художнє середови- ще закритого типу з альтернативними тогочасному суспільству цінностями. Саме це пояснює існування нечисленних виставок у певних культурних клубах, «на парканах» чи у самвидаві з дуже обмеженим колом відвідувачів та практично повною відсутністю інформації про експозиції. Основною формою репрезентації нонконформістського мистецтва були виставки в межах приватного простору, приміром, у помешкан- нях митців або їхніх знайомих чи родичів. Водночас важливим фактором існування підпільних експозицій стала відсутність у неофіційних художників можливостей і дозволів відкрито експонувати власні твори. Проаналізовано виставкову діяльність митців в основних центрах неофіційного мистецтва України, насам- перед у Харкові, Одесі, Львові, Києві. Встановлено, що перші відомі «парканні» виставки відбулись у Харкові в 1965 р. та Одесі в 1967 р. Попри їх нетривалу роботу, ці виставки свідчили про появу нової естетичної групи митців, відмінних від офіційних ідеологічних догм. Жорстка репресивна політика радянської влади щодо художників-нонконформістів України підштовхувала частину з них до переїзду в інші регіони Радянсь- кого Союзу. Наприклад, у Москві та Ленінграді культурне життя було більш жвавим, а доступ до західних зразків мистецького авангарду та постмодернізму – ширший. Підсумовано, що поліцентризм українського нонконформізму був однією з характерних рис мистецького життя другої половини ХХ ст.
Посилання
2. Усенко Н.О. «Лимонівська» виставка у Харкові. Арт-простір. 2017. № 1. С. 25–28.
3. Шумилович Б. Відмовляючись від соціалізму: альтернативні простори Львова 1970–2000-х років. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2013. Вип. 23. С. 602–614.
4. Вишеславський Г. Коло Павла Бедзіра та його вплив на сучасне мистецтво Ужгорода. Художня культура. Актуальні проблеми : наук. вісник. 2005. Вип. 2. С. 284–293.
5. Кущенко О. Місто художників та художниць. URL: https://lia.lvivcenter.org/uk/storymaps/city-of-artists/ (дата звернення: 30.03.2021).
6. Немцова В.С. Харьковская художественная школа. Харьков : ФЛП Шевченко, 2011. 320 с.
7. Збаражська А. Мистецтво шістдесятників. Доля вітражу у червоному корпусі. URL: https://plomin.club/stained-glasswindow-in-red-case/ (дата звернення: 31.03.2021).
8. Скляренко Г. Українське мистецтво другої половини ХХ століття: регіональні проблеми і загальний контекст (частина перша). Студії мистецтвознавчі. 2009. № 1(25). С. 67–78.
9. Мархайчук Н. Абстракція в мистецтві Харкова. Харків. Мистецька мапа України. Живопис. Графіка. Скульптура. Каталог виставки. Харків, 2012. С. 17–22.
10. Аймермахер К. От единства к многообразию: Разыскания в области «другого» искусства 1950-х – 1980-х годов. Москва : Российск. гос. гуманит. ун-т, 2004. 374 с.
11. Колтунова Е. «Здесь были Сычик и Хрущик». Порто-Франко. 2008. № 17 (913). URL: http://porto-fr.odessa.ua/index.php?art_num=art014&year=2008&nnumb=17 (дата обращения: 24.03.2021).
12. Заболотна Д.В., Савченко В.В. Одеські художники-нонконформісти 1960‒70-х рр. Вісник Одеського національного університету. Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. 2013. Том 18. № 2(10). С. 29‒59.
13. Бебеля, 19: квартирные выставки. Одесса, 1975–1979: каталог выставки 3–24 марта 2013 г. / текст В. Асриев, Е. Терещенко, Е. Голубовский. Одесса, 2013. 35 c.
14. Дубовик Н.П. Феномен гри в одеському мистецтві другої половини ХХ ст. Культура народов Причерноморья. 2011. № 202. С. 131–134.
15. Байшев О. Микола Залевський: частина бога. URL: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/mikola_zalevskiy_chastina_boga.html. (дата звернення: 24.03.2021).
16. Микола Залевський. Бібліотека українського мистецтва. Офіційний вебсайт. URL: http://uartlib.org/ukrayinskihudozhniki/zalevskyj-mykola/ (дата звернення: 24.03.2021).
17. Смирна Л.В. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві. Київ : Видавництво «Фенікс», 2017. 480 с.
18. Шумилович Б. Семан Ференц Яношевич. 1937–2004. Искусство украинских шестидесятников / сост. О. Балашова, Л. Герман. Київ : Основи, 2015. С. 224–227.
