ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ НА ЖИТОМИРЩИНІ ТА БОРОТЬБА З НЕЮ В ПЕРІОД ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ (1944–1953 РОКИ)

Анотація

У статті аналізуються масштаби поширення дитячої безпритульності та бездоглядності в Житомирській області в перше післявоєнне десятиліття. Розглядається також система заходів радянської влади для подолан- ня цієї соціальної проблеми, зокрема стан і умови функціонування в регіоні дитячих будинків. Зазначено, що після визволення області від німецьких окупантів проблема дитячої безпритульності поста- ла надзвичайно гостро, що було зумовлено низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Її розв’язання великою мірою залежало як від уваги до неї відповідних державних органів, так і суспільства загалом, яке мало своєчасно реагувати на потреби таких дітей. У рамках вирішення цього завдання на порядку денному місцевої влади стояло питання становища дитячих будинків, які потребували серйозної допомоги. Місцева влада розуміла необхідність швидкого вирішення нагальних проблем дітей, про що свідчать її щорічні постанови протягом зазначеного періоду. Серед заходів, спрямованих місцевими органами влади на боротьбу з дитячою безпритульністю, можна назвати: облік безпритульних дітей, влаштування їх у дитбудинки та на індивідуальний і колективний патронат, організація інституту громадських інспекторів з боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, виділення додаткових приміщень для облаштування дитячих будинків, а також забезпечення їх необхідним інвентарем і обладнанням, виділення дитячим будинкам від 20 до 30 га землі для організації допоміжного господарства тощо. Однак, як показала практика, заходи партійно-радянських органів влади щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності здійснювалися бюрократичним способом, тому були малоефективними. Традиційно обласне керівництво головну причину такого стану справ убачало в халатному ставленні до роботи керівників дитячих будинків, неналежному контролі за цим процесом із боку партійних кураторів, зловживанні службовим становищем окремих чиновників тощо. Тому на початок 1950-х років проблема залишалася далекою від свого вирішення.