АТЕЇСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ УРСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1940-Х – 1980-Х РР.

Анотація

У статті охарактеризовано один із напрямків виховання школярів, який був притаманний в УРСР у другій половині 1940-х – 1980-х рр. Він був важливим для радянської влади, оскільки покликаний сформувати світогляд і відповідну поведінку «радянської людини», яка би відмовлялась від власних переконань і слідувала партійним настановам. З’ясовано, що атеїстичне виховання здійснювалося різними формами і методами. Воно відбувалося у межах школи та поза нею. Щодо першого, то акцент здійснювався у процесі вивчення різних предметів. Кожен мав свою мету і виховне спрямування. Тому, необхідно було використовувати його потенціал задля розвіювання релігійних догм і формування «правильного» світогляду дітей. На уроках природничого циклу проводили досліди і спостереження, гуманітарного – використовували силу слова та емоцій. Проаналізовано вплив позакласних і позашкільних заходів. Учні долучалися до гурткової діяльності, діяльності клубів, екскурсій. Проводилися лекції, бесіди, вечори запитань і відповідей, зустрічі із відомими особистостями: передовиками виробництва, науковцями, артистами, особами, які були віруючими, але згодом під впливом радянської дійсності і заходів, відмовилися від попередніх переконань і, які на власних прикладах мали продемонструвати переваги радянського пособу життя і світогляду. Доведено, що держава докладала чималих зусиль для досягнення власної мети. Майже усі школярі були долучені до атеїстичного виховання. Демонструючи принади суспільства для них організовувалися подорожі не лише у межах УРСР, а й інших республік СРСР, де дітей не лише ознайомлювали із історією, природними ресурсами того чи іншого міста або цікавого куточка, а й показували велич країни і необхідність слугувати їй. Частина дітей залишалися остаронь цих процесів, особливо із сімей віруючих. Їх поведінка була різною З одного боку, вони і їх батьки розуміли необхідність участі у подібних заходах і були пасивними, з іншого боку – змушені були демонструвати власну активність задля збереження не лише внутрішнього світу, а й перебування у сім’ї своїх батьків. Такі діти часто відмовлялися брати участь у гуртках, суботниках, що суперечило їхнім поглядам. Інструментом впливу на них стали їх батьки, яких могли звинуватити не лише у невиконанні власних обов’язків, а й у кримінальній діяльності. Це тягнуло за собою позбавлення волі. Державні органи влади постійно тиснули на учнів, учителів і батьків. Провідною фігурою при цьому залишався педагог.