Літопис Волині

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ВОЛИНІ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ

2025-01-02T08:47:07+02:00

У статті комплексно підсумовано результати наукових археологічних досліджень, проведених на Волині в час російсько-української війни (2022–2024 роки). Вони зосереджені на рятівних дослідженнях, розвідкових, консерваційних та пам’яткоохоронних роботах, а також на теоретичному узагальненні й введенні до наукового обігу масиву археологічних джерел. Широкомасштабне вторгнення сусідньої терористичної держави відображає фактично всі сфери діяльності українського народу. Не є винятком і гуманітарна сфера та, як її складник, наукові дослідження. Археологічні дослідження на Волині протягом 2022–2024 років зосереджено на трьох основних напрямах: 1) проведення рятівних досліджень під час будівництва об’єктів критичної інфраструктури. Це, зокрема, масштабні археологічні роботи на місці будівництва укриття для Ліцею імені Олександра Цинкаловського та в межах проєкту реконструкції мереж у місті Володимирі, а також дослідження при реконструкції луцького військового госпіталю; 2) здійснення розвідкових та археологічно-архітектурних робіт пам’яткоохоронного характеру на Замковій площі міста Луцька, продовження досліджень нововідкритих крипт Кафедрального собору Святої Трійці Луцької дієцезії РКЦ, комплексу Луцького Хрестовоздвиженського братства (Хрестовоздвиженського Собору ПЦУ), а також парафіяльного костелу Святої Трійці в Любомлі; 3) проведення згідно з навчальним планом польової археологічної практики для студентів історичних спеціальностей Волинського національного університету імені Лесі Українки. Дослідження виконувала Волинська археологічна експедиція Охоронної археологічної служби України Інституту археології НАН України (рис. 1) у співпраці з Волинським національним університетом імені Лесі Українки, Адміністраціями державних історико-культурних заповідників у Луцьку й Володимирі та Спілкою археологів України на підставі кваліфікаційних і дозвільних документів з урахуванням чинних норм воєнного стану.

СПЕЦИФІКА ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У ЛУЦЬКУ ХVІ СТ.

2025-01-02T08:47:34+02:00

У статті здійснено аналіз правових відносин населення Луцька. Акцентовано увагу на тому, що Луцьк отримав магдебурзьке право в 1432 р. за привілеєм Владислава Ягайла. Тоді в правовому відношенні Луцьк і Луцька земля становили неподільне ціле. Місто й замок були частинами єдиного соціального організму. Привілей 1497 р. підтвердив Луцьку «право тевтонське, яке називається магдебурзьким», а жителі міста перейшли під юрисдикцію міського уряду (війта й райців). У такий спосіб місто й замок перетворилися на дві самостійні юридичні одиниці. Показано специфіку складної соціокультурної структури населення міста, що вимагала правової регламентації і відбивалася на порядку управління містом, його структурі, функціях, характері зв’язків з інститутами державної та місцевої влади. Правовий статус Луцька та інших волинських міст у складі Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтійського визначали сфери земського (великокнязівського), патримоніального (князів, панів, зем’ян- шляхти), магдебурзького (міського) права. Поряд з ними діяли системи права етноконфесійних громад татар, вірмен, євреїв, караїмів та інших зі своєю юрисдикцією. Засвідчено, що наявність у місті різних систем права негативно відбивалася на розвитку економіки, поповненні скарбниці міста, оскільки основний тягар податків покладався на міщан Луцька, зокрема й магдебурзької юрисдикції. Доведено, що наявність різних систем права й існування т. зв. юридик значно вплинула на характер соціальних відносин у Луцьку, що призводило до нерівноправних відносини між окремими групами населення. Луцькі міщани, користуючись перевагами магдебурзького права, потерпали від конкуренції з боку землевласників, які господарювали на прилеглих до міста територіях, а також від жителів численних юридик, що порушували права міщан. Доти жителі юридик, зокрема й замкової, проживаючи на території міста, часто не виконували загальноміських повинностей.

УЧАСТЬ АРСЕНА РІЧИНСЬКОГО В ОРГАНІЗАЦІЇ «ПЛАСТУ» В ЗАХІДНІЙ ВОЛИНІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

2025-01-02T08:48:04+02:00

У статті проаналізовано участь Арсена Річинського, відомого громадсько-політичного й культурно- просвітнього діяча, в організації «Пласту» в Західній Волині в міжвоєнний період. Наголошено на тому, що він, зацікавившись ідеями «Пласту», який функціонував у Східній Галичині, доклав значних зусиль для його популяризації на окреслених теренах. Власне, мотиваційна складова появи інституції зумовлювалася нагальною потребою в організації української молоді в протистоянні політиці польської влади. Офіційно «Пласт» оформлено як спортивні гуртки при «Просвіті». Висвітлено роль А. Річинського в організації повітової пластової управи у Володимирі-Волинському. Зокрема, у липні 1925 р. він особисто організував два пластові курені у Володимирі-Волинську: чоловічий – імені Івана Франка та жіночий – імені Лесі Українки. Наголошено на тому, що А. Річинський надавав важливого значення пластовому вихованню української молоді, вважав його необхідним для формування національної свідомості. Система виховання пластунів розмежовувалася на духовну та фізичну. Перша – вивчення історії, традицій, культури рідного народу. Друга – мандрівки рідним краєм, змагання й ігри у виїзних таборах. Пластові табори з пластунами Володимирського повіту відвідував А. Річинський. Окрім організації літніх пластових таборів, А. Річинський у Володимирі-Волинському започаткував пластову бібліотеку, яка наприкінці 1929 р. нараховувала близько 200 різноманітних видань. Охарактеризовано четверту загальну пластову зустріч, яка відбулася 19–20 серпня 1927 р. поблизу містечка Олександрія, після чого польська влада заборонила діяльність «Пласту». Пластові осередки перейшли в підпілля, зосередили свою працю на поширенні періодики серед українства, поповненні власної книгозбірні, читанні творів з історії України, їх популяризації, організації вечорів, вистав тощо. Перебуваючи в підпіллі, пластуни стають членами УВО, активно підтримують націоналістичне підпілля, А. Річинський стає довіреною особою ОУН у Володимирському повіті.

«ВОЛИНСЬКИЙ СЛІД» У БІОГРАФІЇ ЮРІЯ ЛИПИ

2025-01-02T08:48:33+02:00

У статті йдеться про Волинь на життєвому шляху українського громадсько-політичного діяча, письменника, лікаря Юрія Липи (1900–1944)1 та наявність волинян у його оточенні. Поява нових біографічних фактів завдяки краєзнавчим пошукам доповнює, уточнює, конкретизує, урізноманітнює образ досліджуваної особи, який містить характеристику оточення, взаємозв’язки, взаємовпливи та взаємодію з нею. Зв’язок Юрія Липи з Волинню і волинянами ще жодного разу не був предметом вивчення, тому мета розвідки – дослідити цей зв’язок: установити причини поїздок, обставини знайомства й розвиток взаємовідносин з волинянами. Джерела дослідження – епістолярій Ю. Липи (1920–1930-х років, зокрема листування з М. Донцовою, Н. Лівицькою-Холодною, А. Жуком), рецензії Ю. Липи («Розмова з порожнечею» на статтю У. Самчука, «Мить із майстром» на збірку Ю. Косача), спогади сучасників (У. Самчук «Юрій Липа. Поет і лікар», «На білому коні», «На коні вороному»; Т. Бульба- Боровець «Армія без держави»; Р. Сочинський «Спомини про Юрія Липу»), праці перших липознавців (Ю. Косач «Організатор українського почуття», Л. Биковський «До проблематики життя і творчості Юрія Липи»). У результаті дослідів з’ясовано, що із середини 1920-х до початку 1930-х рр. Ю. Липа часто бував на Волині. Приятелі М. та Д. Донцових гостили в себе як талановитого письменника й громадського діяча родини Підгірських і Пирогових у Любитові та Ковелі. На різних етапах життя в оточенні Ю. Липи були знамениті волиняни Ю. Косач, У. Самчук, Т. Бульба-Боровець. На прикладах із хроніки життя Ю. Липи, складеної авторкою статті на основі наявних джерел, вдалося показати деякі особливості спілкування, виявити нові аспекти біографій, доповнити образи вищеназваних осіб. Подальше дослідження полягає у вивченні еволюції взаємин діяча з відомими волинянами та пошуку нових імен і контактів, як-от установлення особи пана Новоселицького з Ковеля. Нерозкритим також залишилося творче звертання Ю. Липи до Волинського краю в поезії, прозі, публіцистиці; публікації його творів та відгуки в місцевих часописах.

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ОХОРОНА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ НА ВОЛИНІ (1991–2024)

2025-01-02T08:49:00+02:00

У статті проаналізовано діяльність української і польської громад Волині щодо збереження культурної спадщини краю. Наведено статистичні дані національного складу населення Волинської області. Зазначається, що важливу роль у житті волинської громади відіграє Волинський національний університет імені Лесі Українки. Тут є кафедра полоністики й перекладу, яка проводить цікаві культурно-освітні заходи, що сприяють збереженню та охороні культурної спадщини польської громади Волині. Кафедра видає періодичне друковане видання – річник «Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи». Важливою установою зарекомендував себе Інститут Польщі, який сприяє поширенню польської культури в Україні та української культури в Республіці Польща. На факультеті історії, політології та національної безпеки університету діє навчально-наукова лабораторія «Центр українсько-польських досліджень». Важливими напрямами її діяльності є проведення просвітницьких заходів із проблематики українсько-польських відносин. Активну культурно-освітню діяльність на Волині провадить ціла низка громадських організацій і товариств польської культури, які бережно оберігають культурну спадщину своїх земляків. Активністю щодо цього відзначаються Товариство польської культури на Волині імені Еви Фелінської, Товариство польської культури імені Тадеуша Костюшка, Волинське товариство польського мистецтва «Барви Кресові». У статті детально проаналізовано їхню культурно-освітню діяльність, яку висвітлює з 2009 року двомовна газета «Волинський монітор». Товариства займаються прибиранням польських кладовищ, проводять заходи з увіковічення пам’яті. У статті наведено багато інших цікавих прикладів діяльності польської громади на Волині.

БУДЕННЯ ВОЛИНСЬКИХ ВЧИТЕЛІВ: ОДНІЄЇ З НАЙЧИСЕЛЬНІШИХ ГРУП РАДЯНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ПОВОЄННОЇ ДОБИ

2025-01-02T08:49:28+02:00

Учительство в історії повоєнної Волині стало однією з найвиразніших груп суспільства. Друга хвиля радянізації та остаточне утвердження комуністичної влади в регіоні поклало на педагогів не лише освітянські обов’язки, а також значний масив агітаційної, культурно-масової та політико-ідеологічної роботи, перетворивши їх на агентів змін у суспільстві. Тож учителям доводилося виконувати функції, які часто виходили за межі класної кімнати. Учителі брали участь у політичних кампаніях, агітуючи за новий для Волині лад, зокрема за колективізацію та індустріалізацію. Упроваджуючи радянські ідеали в навчальний процес, вони формували свідомість молоді відповідно до комуністичної пропаганди. У статті здійснено спробу розкрити окремі аспекти повсякденного життя педагогів у вузькому регіональному вимірі, зважаючи на суспільно-політичні реалії повоєнної доби. Охарактеризовано соціально- економічну ситуацію на Волині наприкінці війни та в перші повоєнні роки загалом, а також в освітній сфері, зокрема політику радянської влади щодо формування педагогічних кадрів і матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів. Окрему увагу приділено житловому забезпеченню, держаним пільгам і умовам праці волинських педагогів. Розглянуто роль учителя у здійсненні ідеологічної пропаганди тоталітарним радянським режимом. Встановлено, що, попри численні гасла про неоціненне значення професії вчителя для радянської держави, реальне становище педагогів у повоєнну добу залишалося складним, а заяви, які робили чиновники, – декларативними. Невирішеними залишилися цілий ряд проблем як матеріального, так і соціального характеру. Викладачі ж, аби зберегти роботу й засоби для виживання, змушені були пристосовуватися до нових вимог, висунутих владою та партією.

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОРУБІЖЖЯ: ФАКТОР ВОЛИНСЬКИХ ЧЕХІВ

2025-01-02T08:49:58+02:00

Культурна спадщина народів є неоціненним джерелом наукових досліджень і слугує основою збереження ідентичності етносу, мови, його традицій, звичаїв, культурних характеристик в умовах сучасних глобалізаційних процесів. Проблема збереження культурної спадщини набуває більшої значимості в порубіжних регіонах, які є локальними зонами зіткнення культур. Волинь є таким фронтирним регіоном, де проживають представники кількох східноєвропейських народів, а отже, завданням статті є з’ясування способів їхньої взаємодії та відображення такої взаємодії через об’єкти матеріальної та нематеріальної спадщини. У статті зроблено спробу дослідити й характеризувати об’єкти культурної спадщини чеської громади на Волині. У дослідженні представлено зразки матеріальної та нематеріальної культурної спадщини чеського етносу, група якого оселялася на Волині від середини ХІХ ст. Визначено основні типи матеріальної та нематеріальної культурної спадщини чеської етнічної групи. Об’єктами нематеріальної культури визначено чеську мову у варіанті середини ХІХ ст., звичаї відзначення народних свят, національну кухню, національну музичну традицію, що в чеських родинах зберігається і до сьогодні. Серед групи матеріальної культури виділено споруди релігійного призначення, житлові та промислові об’єкти. Зазначено особливі характерні риси житлових будинків чехів, побудовані із традиційними декоративними елементами чеської архітектури. Будинки мали форму прямокутника з орієнтацією до центральної дороги в селі, поділялися на житлову та господарську частини. Споруди релігійного призначення (костели, молитовні будинки) зводилися за європейськими архітектурними традиціями. Наголошено на збереженні волинськими чехами-реемігрантами в сучасній Чеській Республіці традицій волинського порубіжного регіону. Визначено волинське порубіжжя як регіон співпраці та взаємодії етнічних культур і необхідність збереження об’єктів культурної спадщини чеського, польського й українського народів.

ВПЛИВ ЧОРНОСОТЕННИХ ІДЕЙ НА ПРОЦЕС РЕСТАВРАЦІЇ ЗАМКУ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ ТА СТВОРЕННЯ В НЬОМУ МУЗЕЮ В МІСТІ ОСТРОГ

2025-01-02T08:52:16+02:00

У статті проаналізовано вплив чорносотенних ідей на процес реставрації замку князів Острозьких та створення в ньому музею та давньосховища в місті Острозі. Установлено, що одним із головних ініціаторів ремонту замку, який на той час перебував в аварійному стані, був православний священник з неабиякими організаторськими здібностями Михайло Тучемський. Для цього він ініціював створити православне Братство імені князів Острозьких, під покровом преподобного Феодора, князя Острозького. Виявлено, що членами братства були сотні осіб обох статей з різних суспільних станів – від простих волинян до вищого духовенства, чиновництва та інтелігенції, як-от: архієпископ Волинський та Житомирський Антоній (Храповицький), архітектор Володимир Леонтович, директор Острозької гімназії Іван Окойомов та інші. Установлено, що діяльність членів братства була направлена на популяризацію серед жителів Волині забутої власної історії. Насамперед діяльності для захисту Православ’я та «русської народності» князів Острозьких, а саме – преподобного Феодора, Костянтина Івановича, Василя-Костянтина та Олександра. Унаслідок дослідження звернено увагу на те, що головні мотиви ініціаторів відновлення замку мали релігійно-етнічне забарвлення. А також часто були суголосними чорносотенним гаслам унаслідок складної та напруженої релігійно-етнічної ситуації на території Волинської губернії та міста Острога зокрема. З’ясовано, що основну роль у відновленні замку та створенні в його приміщеннях музею відіграли члени Братства імені князів Острозьких під покровом преподобного Феодора, князя Острозького. А також висвітлено перебіг реставраційних робіт, кількість задіяних працівників та їх професійну належність, а також джерела їх фінансування. Установлено обсяг виконаних робіт та час, який знадобився для їх виконання, а також з’ясовано їх вартість.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В ЄС ТА УКРАЇНІ: СПРОБА КОМПАРАТИВНОГО АНАЛІЗУ

2025-01-02T08:52:43+02:00

Статтю присвячено окремим аспектам правової охорони культурної спадщини. Проаналізовано законодавство, яким передбачена охорона культурної спадщини й визначено поняття «культурна спадщина», «культурні цінності» та «культурне надбання». Здійснено історичний екскурс обраної теми, при цьому акцентуючи на правовому статусі культури, і, відповідно, показано еволюцію правовідносин та права ЄС у цій сфері. Проаналізовано застосування правового регулювання, основних заходів з метою забезпечення збереження культурної спадщини. Окремо окреслено проблеми імплементації на прикладі України та ЄС: Україна ратифікувала Європейську культурну конвенцію 1954 р., Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р., Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) 1992 р., Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р. тощо. Наголошено, що однією з умов євроінтеґрації України є забезпечення збереження культурної спадщини як частини світової та європейської культури. Узгодження чинного вітчизняного й міжнародного законодавства про охорону культурної спадщини є обов’язковим для реалізації цієї стратегічної мети. Указано, що проблема збереження культурної спадщини в умовах воєнних конфліктів є однією з найскладніших з усього спектру завдань світової пам’яткоохоронної галузі й водночас надактуальним для України. Недостатність або відсутність превентивних заходів відповідно до Конвенції ЮНЕСКО 1954 р. є серйозною перешкодою для ефективного збереження об’єктів культурної спадщини під час війни. На часі вивчення світового досвіду збереження культурних цінностей у ситуаціях збройних конфліктів для пошуку способів розв’язання проблеми збереження, підкреслення національної та місцевої культурної ідентичности й відображення пам’яті в проєктах відновлення в Україні. Зроблено висновок, що охорона історико-культурної спадщини може бути забезпечена за умови, якщо врахувати глобальність та міждисциплінарність системи.

СТВОРЕННЯ ТА ПОЧАТКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ БУКОВИНИ (ЛИСТОПАД 1918 Р. – КВІТЕНЬ 1919 Р.)

2025-01-02T08:53:11+02:00

Розпад Австро-Угорщини супроводжувався процесами відновлення низки держав та вирішення долі територій, які мали у своєму складі національні групи, близькі до тих держав, з якими межувала імперія. Буковина мала у своєму складі дві найбільші національні групи, кожна з яких претендувала на встановлення влади. Проте якщо українські політики бачили майбутнє в розділі Буковини за етнічною ознакою, то румунські вважали за необхідне всю Буковину включити до складу королівства Румунії, оскільки Румунія сприймала Буковину як історичну частину свого етнічного та культурного простору. Так румунські політики прагнули зміцнити позиції своєї держави, включивши до її складу нові території. Буковина мала значний аграрний потенціал та природні ресурси, які були важливими для економічного розвитку Румунії. Захоплення цієї території давало змогу розширити економічні можливості та розширити ринки збуту. Оскільки ситуація склалася на користь румунської сторони, а українська не змогла втримати владу в українській частині краю, то за Румунською національною радою залишилося право управляти колишнім герцогством. Створений на підставі «Основного тимчасового закону стосовно влади краю Буковини» тимчасовий уряд, сформований із членів РНР, керував краєм, роблячи перші кроки до уніфікації системи управління Буковини з румунською системою, та намагався ввести нагальні заходи, які мали поліпшити становище населення краю в повоєнних умовах. Після цього уряд Буковини ухвалював окремі рішення, що давали змогу управляти краєм в різних сферах діяльності, зокрема: сільського господарства, організації місцевої влади, аграрних та адміністративних питань, благоустрою та освіти.

СІМ’Я В СТАРОДАВНІЙ АССИРІЇ: ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ

2025-01-02T08:53:42+02:00

Для східної культури традиційним було й залишається специфічне, відмінне від західної культури, уявлення про сім’ю, її функції та завдання. На відміну від західного, у східному суспільстві з давніх часів сім’я була патріархальною, оскільки завжди існувала абсолютна залежність жінки від чоловіка. Ба більше, жінка на Сході мала обмежені права, а то й зовсім була позбавлена їх. Її головне завдання зводилося до повної покори чоловікові, задоволення всіх його вимог та потреб, а також до народження дітей та догляду за ними. Отже, основне, для чого створювалася сім’я та укладався шлюб, – народження дітей, тобто спадкоємців. До певної міри такі консервативні правила й порядки стосовно сім’ї та шлюбу в східних країнах зберігаються й до сьогодні. Однак зауважимо, що в різних регіонах Сходу сьогодні, як і в давнину, сімейні відносини, становище жінки в сім’ї, виховання дітей та спадкові права мали свою специфіку. Особливості шлюбно-сімейних відносин визначаються найперше правовим становищем жінки. Подеколи жінка мала більше прав, як це було, наприклад, у Стародавньому Єгипті, де представниці вищих суспільних верств могли здобувати освіту, займатися наукою, навіть очолювати державу. А от у Стародавній Індії особливістю сімейних відносин було неоднозначне становище жінки, адже, з одного боку, вона за індійськими законами мала шануватися й оберігатися, а з іншого – ті ж таки закони визначали її абсолютну залежність від батька, чоловіка чи синів. Ще іншим було становище жінки в Стародавній Ассирії, яка серед державних утворень Стародавнього Сходу вирізнялася найбільш агресивною завойовницькою політикою, що й визначало привілейоване становище чоловіків. Зважаючи на вищевикладене, у статті на підставі аналізу текстів староассирійських законів аналізуються особливості шлюбно-сімейних відносин, а саме показано правове становище жінок, показано їхню правову незахищеність. Через призму становища жінки продемонстровано ставлення до дітей різної статті, визначено особливості виховання хлопчиків та дівчаток. Також значну увагу присвячено правилам спадкування майна.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА (90-ТІ РОКИ ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.): ТЕНДЕНЦІЇ, ЕВОЛЮЦІЯ ТА ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

2025-01-02T08:54:10+02:00

У статті аналізуються особливості формування та еволюції державної політики історичної пам’яті в Республіці Польща в період 90-х років ХХ – перших двох десятиріч ХХІ століття. Доведено, що державна політика історичної пам’яті зазнала в досліджуваний період еволюційних змін. Автор статті аналізує основні тенденції в еволюції державної політики історичної пам’яті, виокремлює особливості, що увиразнювали зміни в історичній політиці та державній політиці історичної пам’яті, проводить паралелі з Україною. На сучасному етапі проблеми історичної пам’яті та державної історичної політики є досить актуальними й викликають інтерес не лише дослідників-науковців, а й широкого суспільного загалу. Представлена стаття спирається на аналіз широкої історіографічної бази й, безумовно, буде цікавою не лише для фахівців, а й для представників органів державної влади та місцевого самоврядування, які є відповідальними за формування та реалізацію державної політики історичної пам’яті. Сучасний науковий дискурс стосовно оцінки важливих аспектів історичного минулого переріс не лише рамки наукових обговорень, а й державні кордони, що нерідко проявляється у використанні історії задля політичних маніпуляцій суспільною думкою. Колективні уявлення про минуле набувають ціннісно-смислового виміру виключно в соціальному контексті й детермінуються «соціальними рамками». Людські спільноти реконструюють минуле на потребу сьогодення. Зміни соціально-політичного контексту неминуче тягнуть за собою переформатування колективної пам’яті, що яскраво увиразнилося на прикладі Республіки Польща. Історична пам’ять конструюється та твориться суспільством. Ці процеси можуть відбуватися стихійно, або як наслідок змін у суспільстві, або ж можуть відбуватися цілеспрямовано та свідомо. В останньому випадку говорять про творення політики пам’яті. Політика пам’яті формується та здійснюється державою як легітимним представником усього суспільства. До простору формування політики пам’яті долучається безліч суб’єктів (зокрема, політичні сили, засоби масової інформації, регіональні представництва тощо).

УКРАЇНСЬКОМОВНЕ ШКІЛЬНИЦТВО В МІЖВОЄННІЙ ПОЛЬЩІ: ДО ПРОБЛЕМИ ІСТОРІОГРАФІЇ

2025-01-02T08:54:41+02:00

У статті порушено проблему українськомовного шкільництва в міжвоєнній Польщі у висвітленні сучасною вітчизняною та польською історіографією. Аналіз наукових розвідок, присвячених національно-освітній політиці польської влади щодо українського населення, здійснено за такими основними напрямами: дослідження, у яких порушують загальні проблеми освіти та шкільництва в Другій Польській Республіці; публікації, у яких висвітлюється інституційне становлення системи шкільної освіти в Польщі, проведення владою освітніх реформ у 1920–1930-х рр. та їх вплив на шкільництво етнічних меншин; історіографічні праці, присвячені діяльності українських політичних партій, парламентського представництва українців у міжвоєнній Польщі в справі збереження та розвитку національного шкільництва; дослідження з історії українських культурно-освітніх товариств («Просвіта», «Рідна школа»), у яких показано їх роль у справі розбудови українського національного шкільництва в Польщі, збереження національної самосвідомості місцевих українців. Аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії свідчить про чималий доробок науковців у вивченні вказаної проблеми. Більшість праць присвячено висвітленню загальних аспектів державної політики Польщі щодо населення Східної Галичини та Західної Волині. Водночас до сьогодні відсутнє цілісне історичне дослідження польської державної політики в галузі освіти на західноукраїнських землях. До того ж бракує узагальнювальних студій з регіональної історії міжвоєнної Польщі, зокрема її північно-східних воєводств, які б змальовували цілісну картину культурного, освітнього життя місцевих українців. Ширшого висвітлення потребують форми й методи протидії українців асиміляційній політиці влади в царині освіти.

ЗМІНИ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ НАВКОЛО ІЗРАЇЛЮ ПІСЛЯ КЕМП-ДЕВІДСЬКИХ І ВАШИНГТОНСЬКИХ УГОД

2025-01-02T08:55:13+02:00

На сьогодні в міжнародних відносинах існує один із найдовших регіональних конфліктів, розтягнутих у часі, котрий розпочався відразу після завершення Другої світової війни і триває до сучасних днів – це Близькосхідний конфлікт. В основі цього тривалого міжнародного конфлікту лежить поява на політичній карті Близького Сходу Держави Ізраїль. Після Другої світової війни досліджуваний у статті регіон стає центром гострого протистояння не лише арабських країн та Ізраїлю, але й Сполучених Штатів Америки і СРСР. Завдяки примиренню між Ізраїлем та Єгиптом після війни Йом-Кіпур за США закріпився статус вирішального політичного й дипломатичного гравця на Близькому Сході та забезпечив останнім широкі перспективи розширення та зміцнення власних позицій у регіоні, перетворивши США у стабілізуючу силу на Близькому Сході. Однак навіть із підписанням Кемп-Девідських угод чимало проблем у регіоні залишилося невирішеними. Наприклад, Державі Ізраїль так і вдалося здолати психологічний бар’єр у культурній та соціальній співпраці із Єгиптом. Не вдалося домовитися Єгипту й Ізраїлю про суд над військовими злочинцями. Практичний досвід, набутий Ізраїлем у конфліктах і політичному протистоянні з арабським світом є надзвичайно цінним для вивчення й актуальним для України в умовах війни, що триває, з Російською Федерацією, як і практика пошуку союзників і мирного переговорного процесу. Ізраїльські практики протистояння можуть бути адаптовані до українських реалій. Саме тому запропонована стаття покликана з різних аспектів проаналізувати мирний переговорний процес і його наслідки для міжнародно-політичної ситуації. Незважаючи на часову віддаленість від сьогодення досліджуваного історичного періоду, досвід, який сьогодні наявний в арсеналі Держави Ізраїль, не втрачає своєї актуальності як для самого Ізраїлю, так і для України. Адже постійне співіснування із сусідами-ворогами, зміцнення та вдосконалення державної безпеки, відбудова / розбудова інфраструктури та формування психологічної і моральної стійкості суспільства в умовах війни та ворожої пропаганди є незмінними надважливими складовими для держави, яка перебуває у стані війни або військової загрози.

КУЛЬТУРНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ЯПОНІЇ: ВІД ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ ДО КУЛЬТУРНОЇ ЕКСПАНСІЇ

2025-01-02T08:55:42+02:00

В умовах глобалізації сучасного світу для кожної з країн актуальними є проблеми, пов’язані з вирішенням двоєдиного завдання у сфері культури: культурної модернізації – виведення виробництва національного культурного продукту на рівень конкурентоспроможності на світовому ринку і поряд із цим збереження та пропагування своєї власної етнонаціональної культури та традицій, які є виразними маркерами національної самобутності. Адже саме через культуру відбувається ствердження держави на міжнародній арені, формується позитивний імідж, привабливий для міжнародної спільноти. Японія чи не єдина країна у світі, культурний розвиток якої фактично не зазнавав (або ж зазнавав дуже незначних) впливів ззовні. Певним зломом стала революція «Мейдзі Ісін» 1867–1868 років, проте, попри суспільно- політичні трансформації цього періоду, Японія все ж продовжувала залишатися монокультурною аж до часу завершення Другої світової війни. А втім, Японська держава зуміла здійснити надзвичайний стрибок у культурній модернізації починаючи із другої половини ХХ століття. Торуючи шлях культурної експансії, Японія вдається до використання найсучасніших технологій, знаходячи нові форми для пропагування й виходу власної національної культури на світові ринки. І хоча Японія дещо пізніше порівняно з державами Європи чи США підійшла до розуміння значення «м’якої сили» в міжнародній політиці, проте з кінця ХХ століття надшвидкими темпами почала надолужувати втрачені шанси. Поступ на шляху культурної модернізації та результати трансформації політики пам’яті Японії є досить значущими, а тому досвід цих модернізаційних процесів, наприклад, міг би бути взятий за взірець і слугувати моделлю для творення сучасної та ефективної політики пам’яті в Україні, що особливо актуалізується в умовах сучасної російсько-української війни.

СКОРОЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ НА ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

2025-01-02T08:56:29+02:00

У статті досліджуються концептуальні та практичні аспекти військового будівництва в армії Республіки Білорусь на початку 90-х років XX століття, проблеми й перспективи становлення та розвитку Збройних сил, а також ролі та місця, які вони відіграють у забезпеченні регіональної безпеки Центрально-Східної Європи. Автори робили своє дослідження на базі методології, що ґрунтується на розробках поєднання класичного і розширеного західних підходів до розуміння національної безпеки, зокрема й на основі ідеї сек’юритизації як процесу трансформації певного безпекового питання чи аспекту. Класична візія характерна для американських (Е. Азер, Ч. Мур, Д. Кауфман) дослідників і заснована на розумінні безпеки як відсутності загроз для державної цілісності, базових свобод і цінностей суспільства й особи. Розширене трактування безпеки в рамках теорії міжнародних відносин характерне для представників Копенгагенської школи досліджень безпеки, зокрема Баррі Бузана й Оле Вейвера. Вони розглядають безпековий комплекс як найважливішу особливість індивідуального чи колективного міжнародного актора. До цього підходу близьким є бачення представників школи неореалізму (структурного реалізму й наступального реалізму) в міжнародних відносинах. Базовими принципами дослідження виступають принципи науковості, об’єктивності, історизму, системності, поліфакторності та репрезентативності. Це дало можливість у порівняльному ключі прослідкувати основні засади формування й історичну еволюцію діяльності Білорусі у сфері обороноздатності. Опис результатів дослідження завершив процес наукового пошуку й вивчення проблеми шляхом викладу та фіксації проміжних і загальних висновків. У роботі зазначено, що розбудова ЗС Республіки Білорусь базувалася на вагомій базі ще радянських ЗС, які на території Білорусі мали чисельне й добре озброєне формування. Прийнята в грудні 1992 року Воєнна доктрина Республіки Білорусь проголошувала політику збройного нейтралітету, що передбачало, зокрема, готовність захищати свій суверенітет за допомогою збройних сил. Збройні сили Республіки Білорусь на початку 90-х років минулого століття відповідно до закону «Про Збройні сили» складалися із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, військ ППО, а також військово-навчальних закладів та інших установ, підприємств і організацій. Їхня загальна чисельність відповідно до підсумкового акта Гельсінських угод від 19 липня 1992 року не повинна була перевищувати 100 тис. чол. Реформування та скорочення проводилося у два етапи. 1-й етап – 1992 рік: Збройні сили було скорочено майже на 30 тис. чол., визначено їх оперативне призначення, розроблено основні керівні документи. 2-й етап (основний) – 1993–1994 роки: Збройні сили скорочені ще більш як на 16 тис. чол. Реформування зазнало 922 з’єднання, частини й установи, з них 360 було розформовано та 491 – реформовано. 1993 року з лав Збройних сил Білорусі було звільнено понад 6,5 тис. офіцерів і прапорщиків, з них 987 осіб мали вислугу менше ніж 15 років, тобто звільнені без права на пенсійне забезпечення. А 1994 року зі Збройних сил Білорусі звільнено 1629 офіцерів, з них тільки 28 % за віком і хворобою, понад 1000 рапортів перебувають на розгляді. При цьому в 1994 році у військових формуваннях у ланці рота – взвод понад 800 вакантних посад. У статті зазначається, що військово-навчальні заклади, призначені для підготовки офіцерського корпусу республіки, до середини 90-х років складалися з двох вищих військових училищ, одне з яких має командний профіль і готувало офіцерів за сімома спеціальностями, друге – інженерний профіль і готувало за 24 спеціальностями. Автори погоджуються з думкою більшості дослідників, які вказують на головний тактичний підхід – не реформування, а скорочення армії з урахуванням відомих причин, а саме недопущення краху економіки, можливого соціального вибуху, виконання міжнародних зобов’язань країни. Водночас очевидно, що саме в цей час зароджувалися й частково апробувалися ті ідеї, які лягли в основу майбутніх, більш ефективних і якісних змін у білоруській армії.

ІНФОРМАЦІЙНА АГРЕСІЯ: СТРАТЕГІЇ ТА ТЕХНІКИ МАНІПУЛЮВАННЯ

2025-01-02T08:56:58+02:00

У роботі зазначено, що на сьогоднішній день ми є свідками зміни глобальних економічних та політичних циклів. Констатовано, що вказані процеси зав’язані на протиборстві за домінування в цифровій економіці. Підкреслено, що сьогодні економічна першість певної держави відв’язана від наявності матеріальних ресурсів, а залежить від можливостей у виробництві інформаційного продукту. Наведено приклад того, що невід’ємним, а можливо й провідним, компонентом життя людства стало споживання цифрових товарів та послуг. Звернено увагу на те, що «побічним продуктом» указаного стало розширення можливостей впливу інформаційної агресії на різні категорії громадян та суспільство загалом. Зазначено, що на основі нових комунікативних можливостей експерти розробили низку технік інформаційної агресії, серед яких слід назвати: упровадження чуток, провокацію, дезінформацію, психологічний тиск, диверсифікацію громадської думки, створення мозаїчного контенту та рефлексивне управляння. У статті виявлено, що сучасні технології надали можливість впливу на більш глибинні компоненти суспільної свідомості. Зазначено, що деталізує вказану проблему Г. Почепцов, визначаючи дії, спрямовані на зміну менталітету нації не інформаційною, а смисловою війною. Наведено позицію цього дослідника, що звичайна війна поширюється на простір фізичний, інформаційна – на інформаційний, а смислова війна займає віртуальний простір, впливаючи на пізнавальну сферу людини. Констатовано, що типом інформаційної війни є кібервійна, або інформаційно-технічна війна. Наголошено, що смислова війна є набагато довготривалішою і спрямована не на створення фактів, а на зміну їх інтерпретацій, щоб підштовхнути опонента до ухвалення потрібного атакувальній стороні рішення. Зроблено висновок, що сьогодні стратегія інформаційної агресії спрямовується не на маніпулювання фактами, а на психологічні механізми сприйняття інформації. Поставлено завдання – у подальшому дослідити техніки поширення маніпулятивних повідомлень за допомогою різних видів джерел інформації.

УПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ СТАНДАРТІВ НАТО ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНИХ ПЕРСПЕКТИВ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

2025-01-02T08:57:47+02:00

Стаття є дослідженням упровадження сучасних стандартів НАТО із забезпечення гендерних перспектив у секторі безпеки і оборони. У роботі акцентовано увагу на важливості гендерної політики у сфері оборони для посилення ефективності та стійкості військових і цивільних структур. Аналізується концепція гендерної рівності як одного з ключових аспектів політики НАТО, що спрямована на забезпечення справедливого представництва жінок і чоловіків у різних ланках оборонних структур та інтеграції гендерних аспектів у планування та виконання військових операцій. Представлено огляд історичних аспектів політики НАТО щодо гендерної інтеграції та розширення прав і можливостей жінок. Особливу увагу приділено розгляду інституційних змін, необхідних для імплементації гендерної політики, включно з ухваленням нових нормативних актів, створенням спеціалізованих гендерних відділів, а також навчанням та підвищенням кваліфікації персоналу. Акцентовано увагу на програмних документах, які сприяли розумінню складної і комплексної природи гендерного інтегрування. Також у статті аналізуються конкретні заходи, які здійснюють з метою впровадження Резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки, мир, безпека», яка передбачає активну участь жінок у миротворчих процесах та їх захист у збройних конфліктах. Розглядаються результати досліджень, що свідчать про позитивний вплив гендерної інтеграції на оперативні можливості військових підрозділів, зокрема, покращення комунікації, підвищення морального духу та зниження рівня конфліктів усередині колективу. Наведені успіхи та виклики розглядаються в контексті інституційного механізму, ЗСУ як ринку праці, гендерного насильства в ЗСУ, а також репрезентації військовослужбовиць та ветеранок у медіа. У роботі наголошено на важливості постійного моніторингу та оцінки впровадження гендерних політик, а також на необхідності міжнародної співпраці й обміну досвідом між країнами-членами НАТО для досягнення стійких результатів. Висновки статті підкреслюють, що забезпечення гендерних перспектив у секторі безпеки і оборони є не лише питанням справедливості, а й стратегічним імперативом, що сприяє підвищенню боєздатності та ефективності оборонних структур у сучасному світі.

ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІТИЧНОГО Й СОЦІАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ В РЕКЛАМНИХ КАМПАНІЯХ В УМОВАХ ВІЙНИ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА ЕТИЧНІ АСПЕКТИ

2025-01-02T08:58:15+02:00

У сучасних умовах війни, що триває в Україні, використання політичного та соціального контексту в рекламних кампаніях набуває особливої значущості. Реклама, що апелює до патріотизму, підтримки армії, допомоги переселенцям або інших соціальних ініціатив, стає важливим інструментом впливу на суспільні настрої та підвищення лояльності до брендів. Однак цей підхід має не лише потенціал для досягнення комерційних цілей, а й суттєві етичні виклики, зокрема ризик маніпуляції громадською думкою та можливий негативний вплив на моральний стан населення. Це робить дослідження ефективності та етичних аспектів використання політичного й соціального контексту в рекламі надзвичайно актуальним. Мета дослідження – здійснити комплексний аналіз ефективності рекламних кампаній, що використовують політичний та соціальний контекст під час війни, зокрема визначення їх впливу на громадськість, лояльність споживачів та репутацію бренду. Окрему увагу приділено етичним аспектам використання воєнної тематики в рекламі, оцінюванню можливих ризиків та розробленню рекомендацій для брендів, які прагнуть використати політичний або соціальний контекст у своїх комунікаціях. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, який поєднує кількісні та якісні методи аналізу. Виконано контент-аналіз рекламних кампаній, що містять політичний або соціальний контекст, з подальшим аналізом їх ефективності за допомогою кількісних показників, як-от кількість переглядів, взаємодій та обсяг продажів. Результати дослідження показали, що використання політичного та соціального контексту в рекламі значно підвищує впізнаваність бренду та залученість аудиторії. Зокрема, кампанії, які апелюють до патріотичних почуттів або соціальної відповідальності, отримують високу підтримку серед громадськості та сприяють збільшенню кількості продажів. Проте в процесі дослідження виявлено низку ризиків, основним серед яких є негативний вплив на репутацію бренду в разі сприйняття реклами як спекулятивної або маніпулятивної. Відповідно, важливо дотримуватися етичних норм, щоб не завдати шкоди ані бренду, ані суспільству. Дослідження підтвердило, що рекламні кампанії, побудовані на політичному та соціальному контексті, можуть бути досить ефективними, якщо вони реалізовані з урахуванням етичних норм і суспільної відповідальності. Для брендів, що вибирають цей підхід, важливо чітко визначити межі допустимого використання таких тем, щоб уникнути можливих негативних наслідків як для репутації, так і для морального стану громадян. Розроблено практичні рекомендації щодо етичного використання політичного й соціального контексту в рекламних кампаніях, що передбачають необхідність прозорості, чесності та поваги до емоцій споживачів.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ГІРСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

2025-01-02T08:58:46+02:00

Статтю присвячено дослідженню практичних аспектів реалізації політики територіальних громад гірських населених пунктів Івано-Франківської області в освітній та культурній сферах. Насамперед конкретизовано статус гірських населених пунктів відповідно до чинного законодавства. Актуальність теми зумовлена значенням гірських громад як носіїв культурної спадщини, а також викликами, що постають перед ними в умовах сучасних соціально-економічних змін і реформ децентралізації. Проаналізовано специфіку розвитку освітньо-культурної сфери в гірських територіальних громадах. Установлено, що населення гірських громад зазвичай є нечисленним і розподілене по невеликих селах, що, своєю чергою, вимагає створення регіональних центрів культурного та освітнього життя, здатних обслуговувати кілька населених пунктів одночасно. Гірські територіальні громади часто мають обмежені бюджети на фінансування культурно-освітніх проєктів. У роботі досліджено механізми, за допомогою яких територіальні громади Івано-Франківщини здійснюють управління освітніми закладами та культурними установами. Окремо розглядають питання доступності та якості освіти в гірських районах, зокрема проблему нестачі фахівців, недостатнього фінансування та ускладненої транспортної інфраструктури. Аналіз культурної політики громад висвітлює заходи, спрямовані на збереження та популяризацію місцевих традицій і культурних надбань, а також організацію культурно-мистецьких подій, що сприяють розвитку туризму. Досліджується роль громад у збереженні та відновленні культурної спадщини, особливо в умовах віддаленості населених пунктів і низького рівня урбанізації. Зроблено висновок про те, що ключовими факторами успіху політики у сфері освіти та культури є ефективна комунікація між місцевими органами влади, активізація громадських ініціатив та залучення зовнішніх ресурсів. Політика територіальних громад Івано-Франківської області в освітньо-культурній сфері потребує подальшого вдосконалення через розробку стратегій сталого розвитку, що сприятимуть покращенню якості освіти, збереженню культурної спадщини та розвитку регіону загалом.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ІНФОРМАЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

2025-01-02T08:59:21+02:00

У сучасному світі стрімкого розвитку технологій інформація стає одним із найпотужніших складників політичної боротьби. Технології інформаційних операцій, що передбачають використання медіа, соціальних мереж та цифрових платформ для впливу на громадську думку й політичні процеси, відіграють дедалі важливішу роль. Інформаційні операції охоплюють широкий спектр – від поширення пропаганди та дезінформації до ведення психологічної війни, і їх використовують як державні, так і недержавні суб’єкти. Метою таких операцій є формування певного політичного порядку, вплив на рішення виборців та політичні результати, що й формує актуальність дослідження. У статті розглянуто ключові аспекти використання технологій інформаційних операцій у політичній практиці, їх вплив на демократичні процеси та механізми поширення політичних наративів через цифрові канали. Окрему увагу приділено методам виявлення та протидії таким операціям, а також оцінці ефективності наявних регулятивних заходів для захисту інформаційного простору. Автори аналізують вплив соціальних мереж, алгоритмів штучного інтелекту та великих даних на поширення інформаційних операцій, які використовують для маніпуляції електоральними процесами, підриву політичної стабільності, а також формування та підтримки політичних наративів. У статті також акцентується увага на тому, як інформаційні операції впливають на демократичні процеси, викликаючи недовіру до традиційних медіа, інститутів влади й політичних процесів, що здатне призвести до політичної радикалізації та поляризації суспільства. Аналізується роль держав і міжнародних організацій у протидії таким загрозам, зокрема способи підвищення інформаційної безпеки та розробка стратегій щодо боротьби з дезінформацією. У висновках акцентовано на необхідності посилити регулювання та розробити етичні норми для використання інформаційних технологій у політичній сфері, а також на важливості розвинути медіаграмотність як засіб захисту громадян від маніпулятивного впливу.

ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ МІЛІТАРИЗАЦІЇ НА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН

2025-01-02T09:01:12+02:00

У дослідженні висвітлено вплив мілітаризації на суспільно-політичні процеси. Здійснено порівняльний аналіз політики мілітаризації в автократичних та демократичних країнах, висвітлено основні аспекти. З’ясовано, що агресивна зовнішня політика автократій може також призвести до зміцнення оборонної спроможності демократичних країн, що може передбачати не лише військові сили, але й дипломатичні й економічні заходи для забезпечення національної безпеки. Метою статті є дослідження впливу мілітаризації на сучасні політичні відносини, а також аналіз процесів мілітаризації автократичних країн і країн демократії. Наукова новизна полягає в порівняльному аналізі політики мілітаризації в авторитарних і демократичних країнах. Зроблено висновок, що вплив мілітаризації на сучасні політичні відносини є складним і багатогранним, як з позитивними, так і з негативними наслідками залежно від конкретного контексту. У багатьох випадках зростання мілітаризації може спричинити посилення напруженості між державами, а також конкуренції за ресурси та владу. Це може призвести до ескалації конфліктів і навіть до війни, тому важливо, щоб уряди й суспільства ретельно розглядали наслідки мілітаризації та прагнули до мирного та дипломатичного розв’язання конфліктів. Відзначено, що процес агресивної політики авторитарних країн може стати причиною посилення мілітаризації в країнах демократичного табору, і для боротьби із цим потрібно вживати заходів щодо посилення обороноздатності. Важливим кроком щодо викликів сучасній демократії є необхідність усвідомлення дисфункції міжнародних структур, що забезпечують світовий порядок, консолідацію і мілітаризацію колективних західних держав та їхніх союзників. Слід зазначити, що значно зростає ризик регресу авторитарного правління, коли права людини й загальнодемократичні цінності можуть бути втрачені за короткий проміжок часу.

РЕФОРМА ДЕРЖУПРАВЛІННЯ ЯК СПОСІБ ПІДВИЩЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВИ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

2025-01-02T09:01:44+02:00

У статті авторка аналізує реформи державного управління, які проводяться в Данії, Польщі, Естонії, а також шляхи оптимізації державної служби в України. У статті підкреслюється, що проведення реформ у сфері держуправління безпосередньо впливає на підвищення інституційної спроможності держави. Зазначається, що стратегія реформи державного управління насамперед повинна мати чітко визначені пріоритети. Наприклад, в Україні в рамках реформи державного управління планується скоротити близько 20 тис. робочих місць держслужбовців, а також зменшити на третину кількість міністерств, що на перший погляд здається привабливим, проте потребує обґрунтування доцільності такого кроку. Пропозиції скорочення кількості чиновників завжди були одними з головних пунктів реформ державного управління в багатьох країнах. Наприклад, у 2018 р. група впливових естонських підприємців створила Фонд державної реформи, метою якого було підготувати план державної реформи, спрямованої на різке скорочення розміру державних органів Естонії. Також думка щодо скорочення чисельності чиновників була досить популярною у Польщі, Данії, Ізраїлі. У сучасних конституційних демократіях зазвичай кількість міністрів урядів, що очолюють міністерства, коливається від 12 до 16 осіб. В Україні ця ситуація ускладнюється тим, що згідно зі статтею 114 Конституції, крім прем’єр-міністра та міністрів, мають бути також перший віцепрем’єр-міністр та принаймні два віцепрем’єр-міністра. Головна мета такої системи – забезпечити демократичну відповідальність і контроль. Проте в умовах українського семіпрезиденталізму така демократична відповідальність майже не діє, оскільки в українській системі управління влада концентрується в офісі Президента. Отже, чітко визначеної кількості міністрів для всіх країн не існує. Усе залежить від розміру країни, економіки, рівня розвитку, особливостей політичного розвитку тощо. Наявність необхідної кількості міністерств може гарантувати, що кожне з них зможе зосередитися на конкретних сферах, не розпорошуючи ресурси та увагу. Це сприятиме ефективнішому впровадженню реформи державного управління.

ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН РЕСПУБЛІКИ ІРЛАНДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

2025-01-02T09:02:28+02:00

У статті проаналізовано засади зовнішньої політики та міжнародних відносин Республіки Ірландія в умовах трансформації сучасної системи міжнародних відносин і формування нового світового порядку. Показано, що сьогодні Республіка Ірландія є успішною високорозвиненою державою у світі та має дипломатичні відносини зі 161 державою і чимало посольств, а також консульств за кордоном. З початку 1800-х рр. ірландці у великій кількості емігрували до багатьох частин світу, що зумовлює тісні економічні й культурні зв’язки Республіки Ірландія з країнами, де значна частина населення має ірландське походження. До них належать США, Австралія, Велика Британія, Канада та Нова Зеландія. На міжнародні відносини Республіки Ірландія істотний вплив має її членство в ЄС, хоча двосторонні відносини із США та Великою Британією також важливі для держави. Республіка Ірландія є невеликою державою у ЄС, яка традиційно проводить позаблокову зовнішню політику. Республіка Ірландія історично прагнула незалежності в зовнішній військовій політиці, вона не є членом Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та проводить давню політику військового нейтралітету. Обґрунтовано, що Республіка Ірландія прихильна до системи ООН і її дипломатія прагне обстоювати цінності ліберальної демократії та особливо повагу до прав людини. У Республіки Ірландія є почуття солідарності з багатьма країнами, які також домоглися незалежності протягом останніх ста років. Політика нейтралітету допомогла Республіці Ірландія домогтися успіху у внеску в численні миротворчі місії ООН. Членство в ООН посідає центральне місце в зовнішній політиці Республіки Ірландія. Республіка Ірландія зробила важливий внесок у роботу Ради Безпеки (РБ) ООН. З моменту приєднання до ООН у 1955 р. Республіка Ірландія перебувала в РБ ООН чотири рази – у 1961 р., 1981–1982 рр., 2001–2002 рр. і 2021–2022 рр. Доведено, що для Республіки Ірландія ЄС є основним інструментом, за допомогою якого просуваються зовнішньополітичні інтереси країни. Республіка Ірландія надає особливого значення багатостороннім форумам, таким як ООН, Рада Європи й Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Республіка Ірландія ефективно використовує ці організації для сприяння створенню більш безпечного, справедливого і чесного глобального середовища. Крім того, Республіка Ірландія надає великого значення двостороннім відносинам із низкою важливих і дружніх країн, серед яких Велика Британія, США та країни ЄС є найважливішими. Аргументовано, що, спираючись на свій індивідуальний національний досвід, Республіка Ірландія використовує вплив своєї діаспори та культурну дипломатію для того, щоб посісти своє місце в мінливому світі. Основна мета ірландської дипломатії, а саме просування інтересів Республіки Ірландія на міжнародній арені, залишається практично незмінною з плином часу. Однак сучасне глобальне середовище, трансформація сучасної системи міжнародних відносин і міжнародного порядку вимагає єдиного й адаптованого підходу з боку уряду та більш гнучкого реагування з боку дипломатів Республіки Ірландія. Протягом багатьох років Республіка Ірландія демонструвала стійкість, адаптивність і креативність, і ці якості залишаються безцінними у світі, що глобалізується.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ» (2024): ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПРИЙНЯТТЯ І ЙМОВІРНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ В УКРАЇНІ

2025-01-02T09:03:09+02:00

Аналізується стан українського православ’я і шляхи подолання розколу та перспективи щодо об’єднання церков. Пояснюється важливість захисту своєї духовної незалежності. Аналізуються ключові положення і приписи Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20 серпня 2024 року № 3894-IX. Висловлені міркування щодо сильних і слабких сторін прийнятого закону, перспективи його реалізації. Акцентується увага на релігійній організації УПЦ (МП), яка, на думку переважної більшості суспільства, повинна бути у списку структур, що пов’язані з РПЦ, відповідно до аналізованого закону належать до афілійованих структур, а тому повинна бути забороненою. З огляду на широкий резонанс у суспільстві стосовно УПЦ (МП) у статті широко досліджено діяльність цієї релігійної організації, її статут та інші офіційні документи. Показано, що вплив на суспільство, як і вся політика УПЦ (МП) залежить від керівного центру. Доведено, що УПЦ (МП) наразі досі є залежною від РПЦ і є її структурним підрозділом. Розглядаються шляхи виходу з патової ситуації, у якій зараз опинилася УПЦ (МП) після прийняття закону. Розв’язано дилему поєднання зміни адміністративного підпорядкування й виконання канонічного права в УПЦ (МП). Здійснено спробу пояснити, чому УПЦ (МП) так важко розірвати канонічні зв’язки з московською патріархією. Показується вплив Вселенського патріархату і ПЦУ на розподіл сил в українському православ’ї, розкривається роль Томосу в процесі об’єднання православних.

ВПЛИВ МІЖСЕКТОРАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НА СТІЙКІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

2025-01-02T09:03:39+02:00

У статті розглянуто вплив міжсекторальної взаємодії на стійкість політичних еліт і розвиток державної влади в Україні. Підкреслено, що така взаємодія забезпечує адаптацію політичних структур до швидкозмінного суспільного контексту та сприяє сталому розвитку. Особливу увагу приділено аналізу відносин між державним, громадським і приватним секторами, що мають важливу роль у підтримці соціальної стабільності та демократичного розвитку. Проаналізовано, як війна з Росією підсилює потребу в консолідації зусиль усіх секторів для забезпечення стабільності, підвищення довіри до політичних інститутів і посилення легітимності влади. Зазначено, що в умовах воєнної агресії міжсекторальна взаємодія є не лише бажаною, але й необхідною умовою ефективного функціонування держави. Зокрема, висвітлено роль консультацій із громадськістю, громадських рад, експертних груп та інших механізмів взаємодії політичних еліт і громадянського суспільства, які сприяють підвищенню прозорості державних процесів і формуванню політик, орієнтованих на потреби суспільства. Підкреслено переваги таких інструментів, як можливість врахування різних поглядів, залучення громадськості до процесу ухвалення рішень, а також зменшення ризиків суспільної напруженості шляхом відкритого діалогу. Водночас зазначено, що існують і певні недоліки цих механізмів, зокрема складність досягнення консенсусу між різними інтересами, що може уповільнювати процес прийняття рішень. Особливу увагу приділено аналізу впливу громадянського суспільства на формування політичного порядку денного й забезпечення підзвітності політичних еліт. Така взаємодія є важливим фактором сприяння демократизації державної влади, протидії корупції та зміцнення громадської довіри. У статті також наголошено на важливості подальшого розвитку механізмів участі громадянського суспільства у процесах управління, що, зі свого боку, сприятиме посиленню стійкості політичних еліт і забезпеченню сталого розвитку країни.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛОНІЇ ТА ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ У ПОЛЬЩІ З ЧАСУ ЗМІНИ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ ДО СЬОГОДЕННЯ

2025-01-02T09:04:09+02:00

У статті досліджено процес політичного життя як систему поведінки, механізми впливу політичних дій, вчинків на характер політичних інститутів і структур у 90-х роках ХХ ст. в Республіці Польща й Україні, пов’язаний зі зміною політичних систем обох держав. Норми діяльності громадських організацій поляків та українців актуалізуються через політичні норми, принципи та традиції, що визначають і регулюють суспільно-політичне життя суспільства. Зміна комуністичного режиму в обох державах дала можливість створення простору взаємостосунків між нашими націями. Це відбувалося через діяльність різного роду громадських організацій – полонії в Україні та української спільноти в Польщі. Досліджено та проаналізовано трансформаційні зміни політичних систем, структуру стосунків між двома сусідніми державами, де важливу роль відіграє громадсько-культурне співробітництво, що є найефективнішим засобом об’єднання. Саме наукові, освітні, мистецькі зв’язки між народами характеризуються масовістю та стійкістю, сприяють духовному взаємозбагаченню українців і поляків. Польсько-українська співпраця постійно набуває нового змісту та нової якості, стає можливою завдяки не тільки політичній волі українських і польських еліт, але й науковому поясненню складних та суперечливих подій минулого, висвітленню позитивних моментів в українсько-польських стосунках сьогодення. Аналізуючи процеси, що привели до змін посткомуністичної Польщі й України, звертаємо увагу на розвиток опозиційного руху, авторитет тодішніх еліт, лідерів незалежної профспілки «Солідарність», інтелектуалів із культурно-освітнього середовища України. Політичні трансформації, ті зміни, що відбулися в Україні на початку ХХІ ст. найбільше підтримує Польща, її громадські організації та урядові структури, парламент, Міністерство закордонних справ Польщі, польські депутати Європарламенту, колишні та чинний президенти. Україна отримала підтримку й від багаточисельної громадської спільноти українців у Польщі під час кривавих подій Революції гідності, військової агресії Росії, окупації Криму та різного роду втручань у внутрішні справи суверенної держави.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ У КОНТЕКСТІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2025-01-02T09:04:39+02:00

У статті розглядаються концептуальні положення модернізації організаційного механізму державного управління системою надання соціальних послуг в умовах цифровізації економічних і соціальних відносин. Мета статті – обґрунтувати модернізацію організаційного механізму державного управління системою надання соціальних послуг у контексті цифровізації соціально-економічних процесів. На основі вивчення наявних теоретичних основ цифровізації адміністративних систем і розвитку адміністративних структур узагальнено основні особливості цифрової трансформації в системі надання соціальних послуг. Обґрунтовано важливість удосконалення наявної інституційної структури державного управління у сфері соціальних послуг через запровадження заходів, спрямованих на забезпечення конкуренції між надавачами послуг, створення покращеної інфраструктури, інтеграцію ринку соціальних послуг з іншими ринками та впровадження інноваційних технологій. Запропоновано створити організаційно-адаптивний механізм державного управління у сфері соціальних послуг на місцевому рівні з урахуванням раціонального використання їх потенціалу та інноваційних способів організації діяльності. Доведено, що перевагами впровадження організаційно-адаптивного механізму є сприяння автоматизації та координації діяльності всіх учасників ринку соціальних послуг, зниження трансакційних витрат для установ, що надають соціальні послуги, зменшення бюджетних витрат для споживачів. Очікуваними результатами його ефективного впровадження є прискорення розвитку соціальної сфери, розв’язання соціальних проблем на рівні окремих регіонів та громад, підвищення якості послуг. Висвітлено питання взаємодії органів місцевої влади та місцевого самоврядування в контексті впровадження цифрових технологій та реалізації цього механізму. Виокремлено етапи цифрової трансформації адміністрування соціальних послуг.

ВЗАЄМОДІЯ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2025-01-02T09:05:10+02:00

У статті здійснено аналіз сучасної інтерпретації форм та специфіки управлінських відносин між місцевими державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування в Україні. Установлено, що між ними встановлюються стійкі горизонтальні, вертикальні, зворотні публічно-владні об’єктно-суб’єктні зв’язки. Увага приділена координаційним, реординаційним та субординаційним управлінським зв’язкам. З’ясовано їх роль і значущість у механізмі взаємодії інститутів публічної політики в процесі децентралізації влади в Україні. Виокремлено наукові підходи науковців до визначення цих понять. Проаналізовано функціонування інституту делегування повноважень, який значною мірою визначає характер та взаємодію органів виконавчої влади й самоврядних структур. Координацію як вид управлінської взаємодії розглянуто як свого роду ресурс, використання якого залежить від рівня демократичності стосунків між виконавчими та самоврядними структурами, лідерського потенціалу акторів публічної політики тощо. Акцентовано увагу на тому, що наявність реординаційних відносин у процесі владно-розпорядчої діяльності за наявності взаємних прав та обов’язків, активної вертикальної комунікації може сприяти гнучкості як органів місцевого самоврядування, так і місцевих державних адміністрацій, їх швидкій адаптації до динамічних змін та проблем, співвідносності управлінської системи тим процесам, які вона покликана впорядковувати, сприятиме досягненню більшій визначеності та прогнозованості поведінки керованих об’єктів. Ігнорування реординаційних зв’язків суб’єктом управління може призвести до конфлікту інтересів, зниження ефективності державного управління, його стійкості та динамізму. Перспективним у науковому плані визначено дослідження синергетичного ефекту від поєднання субординаційних, координаційних та реординаційних управлінських відносин у системі публічної політики на місцевому рівні.

МЕТОДИ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ РФ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

2025-01-02T09:05:50+02:00

У статті описано методи молодіжної політики, що використовує країна-агресор на тимчасово окупованих територіях України. Контекстом дослідження є вивчення питання реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі – ТОТ), зокрема реінтеграції молоді цих територій. Наведено приклади заходів, які реалізовують окупаційні адміністрації на ТОТ, схарактеризовано ці заходи за змістом і формою. Основну увагу приділено характеристиці сучасного стану молодіжної політики на ТОТ, а саме в період повномасштабної війни рф проти України, що триває з лютого 2022 року. У дослідженні використано матеріали про заходи молодіжної політики рф на всіх окупованих територіях України, без фокусу на окремих регіонах чи територіальних одиницях. Наукова новизна роботи полягає в тому, що предмет дослідження – молодіжна політика російської федерації на ТОТ України – не є широко вивченим у вітчизняному науковому середовищі, а отже, потребує глибшого аналізу та подальших досліджень. Зокрема, майже відсутні матеріали, які дали б змогу отримати узагальнене розуміння про весь спектр упроваджуваних російською федерацією заходів молодіжної політики щодо української молоді на захоплених територіях. Так, стаття є спробою привернути увагу наукового середовища до цього питання. Методи дослідження, використані автором, дали змогу зібрати та узагальнити дані про методи, заходи, програми та інші інструменти молодіжної політики, що здійснює росія на ТОТ України. Під час аналізу використано як наукові джерела, так й аналітичні публікації засобів масової інформації. Отримані результати свідчать про використання російською федерацією широкого спектра інструментів та методів реалізації молодіжної політики на ТОТ України. Такі інструменти містять заходи освітнього, культурного, професійного та мілітаристичного характеру, які детально описано в статті. У висновку підкреслюється необхідність розробити в Україні не менш масштабні державні програми, спрямовані на реінтеграцію молоді деокупованих територій, щоб подолати наслідки тривалого впливу всеохопної антиукраїнської політики.